ЯСОН (входить): Куди хочеш їхати?
МЕДЕЯ (озирається): Я втікаю, Ясоне. Втікаю. Це не першина для мене. Нова лише причина моєї втечі. До цього часу я втікала тільки заради тебе.
ЯСОН: Я пішов услід за ними. Я чекав, поки вони віддаляться. Я хочу з тобою побути наодинці.
МЕДЕЯ: Ти маєш мені ще щось сказати?
ЯСОН: Ти виглядаєш так, ніби цього очікувала. Одначе, я хочу почути, що ти мені скажеш перед тим, як від’їхати.
МЕДЕЯ: І ти не боїшся того, що я скажу?
ЯСОН: Боюся.
МЕДЕЯ (спокійно підходить до нього і тихо говорить): Дай подивитися на тебе… Я тебе любила. Десять років я була побіч тебе. Я постарілася так само, як ти, Ясоне?
ЯСОН: Так.
МЕДЕЯ: Як зараз бачу — ти стоїш переді мною, в першу свою ніч у Колхіді. Цей запалений сонцем герой, що сходить із свого човна, цей розпещений молодець, що бажає золотого руна, бо без нього він може згинути. Чи це ти був?
ЯСОН: Так, то був я.
МЕДЕЯ: Я повинна була залишити тебе бикам. Ти мусів би сам битися з велетнями і драконами, що охороняли руно.
ЯСОН: Можливо.
МЕДЕЯ: Тоді ти давно вже не жив би. І як би тоді все легко було. Світ без Ясона!
ЯСОН: Світ без Медеї. Я також марив про це.
МЕДЕЯ: Але світ звів докупи Ясона і Медею. Ми мусіли побачити, який то світ насправжки. Даремно ти проситимеш помочі у свого тестя, даремно мене відводитимуть його люди до кордону. Навіть океани не можуть нас роз’єднати, ти знаєш це. Чому ти перешкодив їм вбити мене?
ЯСОН: Бо я тебе любив, Медеє, бо ти довгий час була моєю жінкою.
МЕДЕЯ: А тепер вже я тобі не жінка?
ЯСОН: Ні.
МЕДЕЯ: Який ти щасливий, Ясоне, що позбувся Медеї. Твоя несподівана любов до цієї малої дурепи з Коринту, її юний вигляд, звільнили нарешті тебе?
ЯСОН: Ні.
МЕДЕЯ: А що ж тоді?
ЯСОН: Ти сама.
(Павза. Мовчазно дивляться один на одного).
МЕДЕЯ: Ніколи ти не будеш вільний, Ясоне. Завжди Медея буде твоєю жінкою. Проганяй мене, накажи мене задушити, коли ти не зносиш мого крику — але ніколи в житті не згасне Медея в твоїй пам’яті. Поглянь у це обличчя, що віддзеркалює одну лише ненависть. Приглянься до нього своєю власного ненавистю.
Час і лихо невпізнанно змінять його, гріхи залишать на ньому свої зморшки. Одного дня це буде обличчя старої бридкої жінки, до якої всі матимуть відразу. Лише один ти будеш до самого кінця впізнавати у ньому Медею.
ЯСОН: Ні. Я її забуду.
МЕДЕЯ: Думаєш? Ти будеш з інших очей пити насолоду, з інших уст впиватися життям. Де тільки зможеш — там будеш шукати собі низеньких утіх. Не бійся, ти знайдеш собі інших жінок, тисячу матимеш їх після того, як одної не забажав. Але даремно ти шукатимеш у них того блиску в очах, того присмаку уст, що знаходив у Медеї.
ЯСОН: Від того всього я хочу втекти.
МЕДЕЯ: Можливо твій мозок, твій підлий чоловічий мозок бажатиме цього. Але всупереч йому твої блудні руки шукатимуть втрачені форми Медеї. Хоч твій розум казатиме тобі, що ця в тисячу разів молодша, чарівніша. Ти не смітимеш стулити очей. Бо всупереч усьому ти вперто шукатимеш мене. Спершу відрубай собі руки, коли ти хочеш ще раз кохати.
ЯСОН: Гадаєш, я хочу знову палати? Я ненавиджу не тільки тебе, я ненавиджу так сам й любов. (Мовчазно дивляться одне на одного).
МЕДЕЯ: Куди я тепер піду? Куди ти мене відсилаєш? Йти мені до Колхіди, в королівство мого батька, де поле червоніє від крови мого брата? Ти мене проганяєш від себе? В які країни я піду без тебе? Через які моря? В Лемнос, де мене напевно не забули? В Тесалію, де мене очікують сини, щоб помститися за свого батька, якого ради тебе я вбила? Всі шляхи, які я тоді для тебе відкрила, для мене назавжди закриті. Я — обтяжена жахом і злочином Медея. Коли ти мене більш не знаєш, то вони, вони мене ще добре знають! Ти тепер напевне бачиш, що мусів би мене вбити.
ЯСОН: Я врятую тебе.
МЕДЕЯ: Ти врятуєш мене. Що хочеш ти рятувати? Цей пожовклий кусник шкіри, це мертве тіло, що разом із горем і ненавистю може де-небудь замкнутися? Із шматком хліба Медея мовчазно доживатиме свої дні в якомусь сховищі, правда? Щоб тільки про неї нічого не чути! Чому ти такий боягуз, Ясоне? Чому вагаєшся на останнє рішення? Є лиш одне місце, де Медея буде мовчати. Даруй мені спокій, який ти хочеш залишити мені для життя. Скажи Креонові, що ти згідний. Це ж лише одна коротка, неприємна хвилина. Ти ж Медею вже сьогодні вбив, ти знаєш це добре. Медея мертва. Що ж тоді, справді, значить пролити ще трохи крови. Одна калюжа на землі, яку можна розтерти, з жаху задубіла деформація, яку можна загребти в ямі. Нічого іншого, лиш це. Покінчи зі мною, Ясоне. Я не можу довше чекати. Скажи Креонові про свою згоду.