ЯСОН: Ні.
МЕДЕЯ: Чому ні?
ЯСОН: Я не хочу твоєї смерти. Твоя смерть — це завжди наново ти. Я хочу спокою і забуття.
МЕДЕЯ: Ніколи, Ясоне! В той пам’ятний вечір у Колхіді, в лісі, як ти мене вперше обійняв, ти втратив навіки власний спокій. Як вартовий, стоїть мертва чи жива Медея між твоїм спокоєм і радістю. Розмова, яку ти розпочав тоді з нею, закінчиться лише після твоєї смерти. Після слів кохання і ніжности слідують образи та сварки. Тепер уже ось прийшла ненависть, я знаю, але завжди ти говориш з Медеєю. Во навічно для тебе Медея — то світ.
ЯСОН: Для тебе також Ясон завжди був світом?
МЕДЕЯ: Так.
ЯСОН: Як хутко ти все забуваєш! Я не прийшов сюди з тобою востаннє сперечатися. А все таки пригадай, хто перший залишив ложе, до якого, як ти твердиш, обоє ми навіки прикуті?
МЕДЕЯ (кричить): Я!
ЯСОН: Ти теж забула, чому ми втекли з Наксосу?
МЕДЕЯ: Вже тоді ти мене почав залишати. В твоїй облудній, замкнутій голові мужчини ти уявляв собі нове щастя. Щастя без мене. Тоді я пробувала першою втікати.
ЯСОН: Вдале слово — втікати!
МЕДЕЯ: Зовсім не таке, як ти думаєш. Во я не здібна до цього. Я зненавиділа його і допомогла тобі вбити його. Я була твоя союзниця проти нього. Я його продала тобі. Забув ти той вечір, коли я тобі говорила: «Іди, він тут, роби з ним, що слід»?
ЯСОН: Не згадуй мені ніколи про цей вечір!
МЕДЕЯ: Я була підлою, правда? Як ти мусів мене зневажати і ненавидіти, всією душею. Після того мені нічого не можна було від тебе чекати, окрім холодного пустого погляду. І все таки я тебе сердечно просила, щоб ти мене взяв з собою. Хоч він був чарівний, мій пастух з Наксосу, аджеж так, Ясоне? Він був молодий і любив мене. Він любив мене.
ЯСОН: Чому ти тоді йому не звеліла мене вбити? Тепер би я спав спокійно, далеко-далеко від тебе. Я б тоді закінчився.
МЕДЕЯ: Я не могла цього зробити. Я мусіла наново хапатися за твою ненависть, іти з тобою однією дорогою. Віриш мені, що я тоді себе тисячу разів більше ненавиділа, ніж тебе? Я ревіла, сидячи одиноко перед своїм люстром, я роздряпувала собі обличчя, бо я була сука, що слідує за своєю старою хіттю. Звірі принаймні хоч забувають і залишають один одного, коли відмирає хіть. Я знаю тебе, бабський герою. Я, я тебе вже зважила. І все ж таки я ще й досі тут, біля тебе!
ЯСОН: Можливо, ти занадто поспішно вбила свого пастуха,
МЕДЕЯ (кинула йому в обличчя): Я все випробувала, Ясоне, хіба ти не помітив? Від того часу я ще ходила з іншими. Але даремно. Не могла.
(Павза. Враз тихо Ясон)
ЯСОН: Бідна Медеє!
МЕДЕЯ (злісно випрямилася перед ним): Я забороняю тобі висловлювати співчуття.
ЯСОН: Але ти дозволяєш мені зневажати тебе? Бідна Медеє, що ніколи не проб’єшся крізь саму себе, бідна Медеє, що для світу лишаєшся назавжди лише Медеєю. Забороняй мені висловлювати співчуття. Ніхто тобі не висловить співчуття. Я також ні, навіть якби лише сьогодні розповіли мені про твою долю. Ясон судить про тебе — як і всі інші мужчини. Твої діла твердо пам’ятатимуть усі часи, Медея — всупереч усьому — чарівне ім’я, але ти одна носитимеш його на цьому світі. Бо ніхто не дасть другого імена Медеї. Ніколи матері не даватимуть цього ім’я своїм дітям. До кінця всіх часів ти будеш сама, така одинока, як у цю хвилину.
МЕДЕЯ: І добре, що так,
ЯСОН: І добре, що так. Ставай на диби, стискуй кулаки, плюй, тупай ногами… Що більше тебе ненавидиш і засуджуєш, то краще ти себе почуваєш. Що більше коло стелеться навкруги тебе, то самотніша ти, що більше горе поглиблює твою ненависть, то щасливіша ти. Але сьогоднішнього вечора ти не одинока, Я, що найбільше потерпів від тебе, якого ти вибрала, щоб знищити, я співчуваю тобі.
МЕДЕЯ: Ні.
ЯСОН: Я співчуваю тобі, бо ти знаєш лиш себе. Ти назавжди прикована до свого власного «я», прикована в світі, який ти бачиш лише своїми очима.
МЕДЕЯ: Збережи своє співчуття для себе. Я зранена також небезпечна. Візьми це до уваги.
ЯСОН: Ти, як підстрілений, стікаючий кров’ю звір, який все ж таки опускає голову для наступу.