Щоб такого не сталося, треба лише одне: розповісти про один із найпопулярніших у світі гомеопатичних препаратів. Казочка про брудний мікроскоп і качку
Оцилококцінум — препарат французького походження, який у тій самій Франції досі є надзвичайно затребуваним для лікування застуд, грипу й дихальних інфекцій. На його прикладі чи не найкраще видно всю безглуздість гомеопатії.
На початку минулого століття військовий медик мсьє Жозеф Руа опинився в епіцентрі епідемії «іспанки» (пандемічний грип H1N1). Після проведення курсу неймовірно ефективного лікування, розтинаючи трупи колишніх пацієнтів, у свій мікроскоп він побачив невідомий мікроорганізм. І назвав його «тремтячі яєчка» (oscillococci). Їх бувало два чи більше, то великих, то маленьких. Часом вони різко зменшувались і щезали. Згодом Руа знайшов ті самі «бактерії» (як він вважав) у людей з герпесом, кором, вітрянкою, раком, ревматизмом. І зрозумів, що це і є причина хвороби. (Автор нагадує, що жодна з перерахованих хвороб бактеріями не викликається.) Пізніше ті самі «бактерії» Жозеф виявляв у туберкульозників, сифілітиків і пацієнтів з гонореєю. Що саме бачив наш покірний слуга — невідомо. Бо, крім нього, ніхто й ніколи «тремтячих яєчок» більше не спостерігав. Можливо, Руа справді зафіксував ще не знайомий науці феномен, на століття випередивши свій час. Імовірно також, що хатні мухи нагидили йому на скельце мікроскопа.
В усякому разі Руа вирішив набовтати з «тремтячих яєчок» гомеопатичної води. Постало запитання: де взяти сировину? Ну, не з трупів же пацієнтів, урешті-решт?
А десь у цей час мирно клювала зернятка звичайнісінька мускусна качка (Cairina moschata). Одна зі свійських пташок, які у Франції йдуть на фуа-гра. Чому Руа обрав саме її печінку — таємниця. У своїх мемуарах він писав, що традиційний французький вислів crise de foie (дослівно «жовчний напад», щось типу нашої «болячки») — дуже влучний. Бо всі хвороби починаються з печінки. От він і взяв качину печінку. І додав качиного серця. І створив гомеопатичний оцилококцінум. Але хто купуватиме ліки зі звичайної качки? Тому на коробочці в інгредієнтах написане таємниче Anas Barbariae. Хоча такої істоти у світі не існує. Anas — то зовсім інший вид качок. Буває Canard de Barbarie. Це просто французька кулінарна назва мускусної качки (так її називають, коли тушка вже обсмалена й без голови).
На цьому етапі авторові дуже хотілось би хоч більш-менш притомного пояснення механізму дії оцилококцінуму. Бо історія його відкриття — просто серія рандомних подій.
Окремо треба зазначити, що в одній упаковці оцилококцінуму — менш ніж один протон печінкової сировини (себто його там немає). Тобто з однієї качки можна виготовити цього препарату на все людство до другого пришестя. Чи не шкода гомеопатам убивати цілу качку лише заради одного протону її тіла? (Бо якщо з однієї качки роблять багато доз препарату, то незрозуміло, як відбувається ціноутворення.)
І одразу бізнес-лайфхак: дістаєте мускусну качку й миттєво стаєте королем світу. Можете продати і купити галактику кілька разів. Бо її печінка — найдорожча речовина у Всесвіті (один протон — близько шести доларів США). А чи працює гомеопатія?
Ні, вона не працює. Автор утримався, щоб не поставити крапку й не перейти одразу до наступного розділу. Але залишати своє твердження без аргументації не можна. Вважається, що фінальний акорд у дебатах про користь гомеопатії було зроблену в публікації журналу Lancet 2005 року 58.
Учені проаналізували 110 досліджень гомеопатичних методів лікування та зіставили їх зі 110 дослідженнями алопатичних (класичних) методів. Результат вразив… та не вразив він нікого. Ефект гомеопатії такий самий, як ефект плацебо (точніше, він і є звичайнісіньким ефектом плацебо). Для всіх, хто не переконаний у всесвітній змові вчених проти гомеопатів, цієї інформації має бути цілком достатньо (бо тих, хто щиро вірить у змови, переконати неможливо).
Але в скептиків завжди є один козир у рукаві: дослідження на малих дітях і тваринах, які в силу свого віку й еволюційного ступеня розвитку не усвідомлюють, що з ними роблять, і тому для них плацебо-ефект виключений. Чому навіть у таких неупереджених та неінформованих істот гомеопатія може спрацювати? Передусім подібний аргумент складається з пересмикувань трохи більше, ніж повністю. Не можна зі впевненістю стверджувати, що плацебо-ефект серед малюків і тварин відсутній. (Більше про ефект плацебо можна прочитати в третій частині книжки.) І навіть попри те, що вони не знають, що таке пігулка чи «лікувальні» краплі, вони можуть усвідомлювати, що про них піклуються. Коли дитина плаче від зубного болю, її можна взяти на руки, і це інколи полегшує страждання саме по собі. Коли кота гладиш, йому буває приємно. А коли коту дають гомеопатичні препарати, його найчастіше гладять. Так, автор навів трохи кострубаті приклади, але він думає, що читачі зрозуміли його аргумент. Крім того, варто визначитися, що саме ми маємо на увазі під словом «ефективний». Гомеопатичні засоби ніколи не приводять до різких змін показників організму (наприклад, біохімічних), а якщо показники змінюються протягом тривалого часу, то не можна виключати, що вони змінюються самі по собі (адже всі хвороби або минають, або погіршуються). І, нарешті, якщо ефективність ми оцінюємо за суб’єктивними параметрами, то ні тварина, ні мала дитина не можуть повідомити, що їм стало краще або гірше. Це можуть стверджувати лише люди, які оцінюють їхній стан. Тому в усіх дослідженнях гомеопатичного лікування, де воно визнане ефективним, бо дитина менше плакала, краще спала, була активнішою, довше бавилася, і в тих дослідженнях, де корова краще паслася, голосніше мукала, вим’я в неї стало не таке червоне тощо, — ми маємо справу із суб’єктивною, упередженою оцінкою гомеопата, а не з якимись науковими даними.
Тож гомеопатія не працює.
Так, клієнтам гомеопатів може інколи ставати краще. І тому, що досвідчений гомеопат уміє покривати основну потребу пацієнта — бути почутим, відчувати турботу. І тому, що симптоми багатьох захворювань (особливо хронічних) із часом притуплюються і гаснуть. Різноманітні застуди минають безслідно за тиждень. Але тому, хто витратив 200 євро за консультацію гомеопата, спокійніше думати, що допомогли саме чарівні крапельки.
Тепер настав той момент, на який усі читачі чекали від початку розділу.
Її Величність Королева Великої Британії має власного гомеопата! Ну, якщо чесно, уже не має, бо той помер у 2018 році.
А ще те, що у Великій Британії ХХІ століття є королева, уже значно дивніше від того, що в Королеви є гомеопат. А ще в Королеви є коргі. У вас є коргі? Якщо ні, почніть порівняння саме з цього факту, а до гомеопатії повернетеся, коли сидітимете на мансарді власного палацу. У будь-якому разі, у цьому розділі ми бачили приклади, як нобелівські лауреати сліпо вірять у «пам’ять» води. Якщо вони можуть дозволити собі це безумство, то хто заборонить його Королеві, яка, крім того, не має медичної профільної освіти? І врешті-решт, хай якою є позиція Королеви, це не заважає Британському парламенту проводити слухання, у результаті яких від уряду вимагають припинити фінансування гомеопатичних лікувальних установ, заборонити лікарям у національній системі охорони здоров’я скеровувати пацієнтів до гомеопатів, бо це неетично, підриває довіру між пацієнтом і лікарем, а також позбавляє пацієнтів права на вибір 59.
Якби автор цієї книжки міг перенестися в будь-яку точку простору й часу, він обрав би 8 вересня 2015 року, містечко Гандело під Гамбургом 60. Вечір, за обрій сідає м’яке осіннє сонце. А 29 гомеопатів катаються по траві, щось мимрять і пускають слину. Щойно вони були на гомеопатичній конференції, де всі разом обдовбалися галюциногенами. Автор сидів би, обхопивши руками коліна, довго вдивляючись у перекошені веселі обличчя, намагаючись прочитати в них сакральну таємницю ефективності високих розведень. Потім, коли остання сирена швидкої допомоги затихла б удалині, а на темному небі зорі вишикувались, намалювавши мудре обличчя Ганемана, автор ліг би на газон і пізнав справжній гомеопатичний дзен.