Але, звісно, не в нашому випадку. Уся апаратура й ліки — на ентузіазмі і за власний кошт (очевидно). Бо про джерело фінансування в праці нічого не вказано (хоча навіть про його відсутність слід писати, згідно з умовами видавця журналу) 70.
Наукові публікації про ефективність мілдронату серед людей — це доволі низькосортний науковий продукт осіб з нерозкритими фінансовими інтересами. А якщо немає якісних публікацій — нам залишається лише вірити на слово людям, які присягаються, що мілдронат усіх рятує. Тіотриазолін
Його було зачато в надрах Запорізького медичного інституту в 1980-х.
Якщо ви вважаєте, що за 30+ років уже можна було б зрозуміти, як тіотриазолін працює 71, то ви помиляєтеся, бо окремі публікації про нього повняться фразами типу «деякі вчені вважають» (так-так, мабуть уся Кремнієва долина сушить голову).
Якщо коротко: тіотриазолін «діє» абсолютно на всі ланки енергетичних реакцій у клітині. Хоча як саме — ніде не сказано.
Статті про цей препарат іноді можна знайти навіть на PubMed 72. І це позитивний факт. Враження трішки псує те, що українські дослідники тіотриазоліну такі освічені, що не здатні написати англійською три речення без монструозного машинного перекладу, внаслідок якого взагалі незрозуміло, що вони досліджували і що малося на увазі.
Публікацій російською й українською значно більше, і їх принаймні можна читати, не турбуючись про психіку.
В одному з метааналізів (великий огляд літератури) 73 стверджується, що прийом тіотриазоліну зменшує тривалість стенокардії та підвищує фізичну витривалість у пацієнтів із серцевими хворобами. Дослідники, щоправда, наводять лише відносні величини: наприклад, тривалість фізичного навантаження збільшилася на 10 %. Це може означати, що замість 10 секунд бігу пацієнт тепер пробігає 11. Що з клінічного погляду є доволі сумнівним успіхом.
Але це все й не має аж такого значення, бо в метааналіз, крім загальнодоступних публікацій, включили ще якісь таємничі «дані виробника», які повністю ніде не публікувалися. З тим самим успіхом автор цієї книжки міг би розповісти, що його сусід по дачі давав поросяті тіотриазолін, і в результаті у тваринки відвалилося хрюкало. Ці дані ніде не публікувались, але можна повірити й без них, чи не так? Оксолінова мазь
Ще один продукт генія — дідуся Леніна, покликаний боротися з імперіалістичними вірусами, які викликають застуду.
Мастиш нею ніс — і створюєш надійний бар’єр від будь-яких збудників. Узагалі розуміння інфекційного процесу винахідниками оксолінової мазі — надзвичайно кумедне й зворушливе.
Схоже, вони вважали, що вірус грипу залітає лише в ніздрі. У рот — ніколи. Стоїть такий вірус на губі і твердо каже: «Не зайду!». Бо якщо це не так, то оксоліновою маззю треба додатково добряче змащувати і ротову порожнину теж.
Здавалося б, що ця розробка тепер живе лише у вологих мріях марксистів, але не так давно в медіа почали з’являтися нові рекламні матеріали, де стверджують, що оксолінова мазь надзвичайно науково обґрунтована. І що існують клінічні дослідження її ефективності 74.
Ідеться про дослідження 1960-х на якихось міфічних дітях Москви, Львова й Кишинева. Вони були не засліплені, не рандомізовані, методика їх проведення не описана ніяк. Нас запевняють, що оксолінова мазь зменшує захворюваність на ГРВІ на 40–50 %. Це дуже круто, бо щороку на ГРВІ в кожній країні світу хворіють мільйони людей. Поза сумнівом, такі приголомшливі результати мають позначатися на епідеміології! На щастя, це дані, які ми можемо перевірити, взявши за аксіому, що на теренах СРСР оксоліновою маззю користувалися, а решта світу про неї не знала (насправді — не знає й досі) 75 76.
У РСФСР в епідсезон 1967/68 років середньотижнева захворюваність ГРВІ на 100 тисяч населення складала 608 випадків. У Великій Британії в той самий період — 340 випадків. У РСФСР у 1970 році — 905 випадків. У Великій Британії в 1970-му — 720 випадків.
Нічого собі! Виходить, оксолінова мазь справді впливає на захворюваність грипом! Тільки не в той бік, як заявляють її продавці. Смішно, але якраз до запуску цієї мазі в продаж захворюваність на ГРВІ в СРСР була меншою, ніж в усі наступні роки 77.
А захворюваність на грип почала спадати тільки після розпаду Радянського Союзу.
То де ж він, цілющий ефект оксолінової мазі? Де всі ті люди, кому допомагало? Той, що народжує кров
Саме так, не багато не мало, перекладається назва «гематоген».
Хтось може подумати, що цей смаколик давно загинув смертю хоробрих. Але він не тільки вижив під час еволюційного добору, а ще й продається в кожній аптеці і навіть на «Амазоні» за 14 баксів штучка! 78
Крім того, гематоген — це не лише «дуже смачний», а ще й офіційно зареєстрований лікарський препарат 79 для лікування анемії й «загального зміцнення організму».
То чи лікує гематоген анемію (малокрів’я)?
В інструкції 80 кількість заліза в препараті не вказано, фармакокінетика (а отже, і засвоєння умовного заліза) не досліджувалася. Жодних праць, навіть давніх, про ефективність гематогену немає.
Зате є дані, що залізо з коров’ячого альбуміну (діюча речовина гематогену) всмоктується в кишці погано 81. Дуже дивно, що такий «лікарський засіб» пройшов реєстрацію без жодних клінічних досліджень.
Корекція анемії гематогеном — суто риторичне питання.
А чи «зміцнює» він організм? Щоб зрозуміти філософію гематогену, треба трохи зануритися в історичний антураж голодних післяреволюційних часів, коли все, що можна було наздогнати і з’їсти, вважалось якщо не лікарським засобом, то біологічно-активною добавкою.
Ну і, звісно, ніхто не виливав би в каналізацію декалітрів крові, які лишилися після забою рогатої скотини. Продуктом утилізації крові й став гематоген, який був покликаний зміцнити змучені тіла будівників комунізму.
Минуло близько дев’яноста років, і те, що вважалося тоді манною небесною, сьогодні не видається таким уже поживним продуктом.
Порівняно з гематогеном, у снікерсі більше калорій, жирів і білка й менше вуглеводів. Коштують вони однаково. Про смак говорити не будемо — це питання завжди дискутабельне. АТФ-лонг
АТФ (аденозинтрифосфат) — головний носій енергії в організмі людини, яка утворюється й руйнується в кожній клітині постійно. Препарат, який часто застосовують щодо кардіологічних та інколи неврологічних пацієнтів.
За даними виробника, ці таблетки «допомагають нормалізувати енергетичний обмін». І це трохи дивує.
Для контексту: в тілі людини в окремий момент перебуває приблизно 100 тисяч мг АТФ, при цьому кожна молекула йде на повторну переробку і використання 500–700 разів на добу 82. Тому максимальна доза АТФ-лонг (60 мг) ніяк не може суттєво вплинути на енергетичний баланс людини.
На тему АТФ-лонг вітчизняними дослідниками (зокрема, професорами, чиїми іменами нарікають науково-дослідні інститути) написано десятки статей і навіть захищені дисертації. В усіх публікаціях учені відстоюють ефективність препарату.
І це при тому, що ніхто з них не знає, що саме відбувається з пігулкою після того, як пацієнт її ковтає, бо виробник фармакокінетики не вивчав.
Смішно, але ще у 2012 році 83 закордонне незалежне рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження встановило, що АТФ у таблетках — біонедоступний. Тобто з кишок у кров не всмоктується. Зовсім. Проходить транзитом і виходить в унітаз.
Якщо читач після сприймання інформації цього розділу на мить замре, він почує шелест. Це сиплеться цілий шар вітчизняної науки.