Справжній інтерферон — серйозні ліки від страшних хвороб з потенційно страшними побічними ефектами.
Гомеопатичних інтерферонів не буває «Актовегін»
Це один з тих препаратів, які можуть урятувати людину майже від усього: від шкірних уражень, опіків, ран, інсультів, порушень енергетичного балансу тощо. Виготовляється актовегін із крові корів (розумне слово «гемодериват» додає +10 до науковості).
Найвідоміше дослідження щодо актовегіну було опубліковане в журналі Stroke у 2017 році і стосувалося відновлення розумових функцій у пацієнтів після інсульту 93. Оскільки дослідження оплачувалося спонсором, висновки вийшли максимально схвальні. Але вчені намагалися не акцентувати зайвий раз на тому, що в групі актовегіну повторних інсультів було у 2,5 раза більше, ніж у групі плацебо.
Окрема річ — актовегін у контексті спортивної медицини. Протягом певного часу він був занесений у список Міжнародного антидопінгового агентства. Однак ефективність актовегіну, мабуть, така висока, що зараз він навіть не вважається допінгом 94.
Попри всі гучні заяви, наукові праці й шалену популярність у Східній Європі, виробник актовегіну так і не зміг ліцензувати його як лікарський засіб у Канаді та США.
88 http://viferon.su/bezopasnost/
Розділ 8 Ми теж можемо!
У цьому розділі автор хоче довести читачеві, що українці — нічим не гірші за інші народи, принаймні коли це стосується виготовлення сумнівних препаратів. Складати повний перелік таких ліків — справа заздалегідь приречена на провал, тому увазі читача буде запропоновано лише кілька представників, зате еталонних. «Реосорбілакт»
Хто не чув про ці ліки?
В Україні їх призначають усім, завжди і від усього: від крововтрати, діабету, інсультів, черепно-мозкових травм, серцевих захворювань і просто так, коли лікар не знає, що призначити, але щось треба.
Регулярно входить у десятку найпопулярніших препаратів у аптеках.
І можна було б просто порадіти такому успіху, але ми не будемо. Основна діюча речовина реосорбілакту — сорбітол. Спирт, який широко використовується в ролі цукрозамінника. Для більшості людей абсолютно безпечний. Крім тих, хто має спадкову непереносимість фруктози. Якщо вони його їстимуть — нічого страшного не буде: сорбітол погано всмоктується. А от внутрішньовенне вливання — абсолютно інша річ.
Частота непереносимості фруктози складає близько 1 випадку на 20 тисяч людей 95. Для таких осіб перша доза реосорбілакту може бути останньою 96. Прояви отруєння включають падіння рівня цукру, лактат-ацидоз (закислення крові), гостру печінкову недостатність 97. Незворотне ураження органів відбувається після інфузії 30 г сорбітолу 98. В одному півлітровому флаконі 6 % реосорбілакту якраз міститься така кількість цієї речовини.
Шкода, але не всі люди з непереносимістю фруктози про неї знають. І виробник це прекрасно розуміє. Адже в інструкції до препарату виробник радить проводити пробу перед повноцінною інфузією реосорбілакту 99. Але, по-перше, автор книжки, який працював із призначеннями реосорбілакту протягом 15 років, жодного разу не бачив і не чув, щоб хтось проводив пробу. А по-друге, у Європейських настановах пишуть, що проба на толерантність до сорбітолу така ж небезпечна, як і його повноцінне вливання 100.
Яке ставлення до інфузій сорбітолу на Заході? 101 У Швейцарії з 1989 року вважають: «Багаторічний досвід свідчить, що отримати інформацію про непереносимість фруктози і уникнути ускладнень не вдається… Сорбітолумісні розчини для інфузії більше не мають місця в наших лікарнях» 102.
У США з 2009 року кажуть: «Інфузійні розчини із сорбітолом більше не продаються через ризик побічних ефектів» 103.
У «Міжнародній енциклопедії побічної дії ліків» за 2016 рік написано так: «Інфузії сорбітолу можуть спричинювати лактат-ацидоз. У деяких країнах він виключений з переліку дозволених препаратів».
Якщо ризики реальні, а виробник про них знає, для чого він пропонує нам іти на такі ризики?
Згідно з інструкцією, причини дві:
«Сорбітол покращує мікроциркуляцію і перфузію тканин». Звідки це взято — невідомо. Жодних якісних клінічних досліджень на підтримку цього тезису немає.
«Сорбітол використовується для енергетичних потреб». Відновлює енергетичні потреби? Це ми можемо, на щастя, перевірити за допомогою олівця й ручки. Максимальна доза реосорбілакту в інструкції — 1800 мл 104. Це 108 г чистого сорбітолу. Калорійність його складає 2,9 ккал/г 105. Загалом у нас виходить 313 ккал. Це, на думку деяких спеціалістів, має закрити енергетичні потреби організму. Цікавий факт: у середньому в організмі голодної людини є близько 500 г глікогену. (Це аналог крохмалю, але у тварин. Коли глікоген розпадається, з нього утворюється глюкоза, яка і є джерелом енергії 106.) Така кількість глікогену еквівалентна 2000 ккал. Без усяких сорбітолів. Ті самі 2 тисячі ккал — середнє значення основного обміну людини (тобто мінімальної кількості енергії на добу, яка необхідна для базового підтримання життя). Щоб таку кількість енергії забезпечити за рахунок «Реосорбілакту», треба перелити протягом однієї доби майже сім максимально допустимих добових доз! Здається, не потрібно мати докторський ступінь у медицині, щоб запідозрити щось не те.
У цивілізованому світі сорбітол використовують тільки як проносне (внутрішньо) або як рідину для промивання порожнин тіла в хірургії 107 108 109 110.
Чому знову така разюча відмінність між нами й західною медициною? Можна було б удатися до звичних завивань про наше містечкове «ноу-хау». Але сорбітол прекрасно відомий у світі вже майже сто років. Його дослідили, використали й відмовилися від внутрішньовенного введення.
Натомість в Україні — він у почесному топі препаратів.
Найстрашніше те, що лікарів навіть не потрібно змушувати призначати «Реосорбілакт». Ми самі його з радістю крапаємо всім підряд, незрозуміло для чого. Точніше, зрозуміло. «Реосорбілактом» лікують, коли більше нічого не можуть придумати, за звичкою, через брак знань, для міфічної «детоксикації». І мало хто готовий визнати, що доказова база цього препарату нульова. Зате він чудово продається в колишніх республіках СРСР та деяких країнах Африки 111. «Тівортін»
За хімічною структурою це аргінін у поєднанні з аспартатом. Тобто розчин амінокислот. (Це ті штучки, з яких у нашому тілі будуються білки.)
Призначають «Тівортін», будьмо відверті, направо й наліво, особливо в неврології й акушерстві. Оскільки склад препарату досить тривіальний (бо як можна теоретично обґрунтовувати лікувальний ефект звичайних амінокислот, яких і так повно в організмі?), нам не залишається нічого, крім як подивитися на практичні докази його ефективності.
Найбільша онлайн-бібліотека медичних публікацій PubMed за запитом «tivortin» видає сім статей. Усі вони походять з пострадянського простору, і жодна не описує рандомізованого дослідження. Тобто якісно, відповідно до сучасних стандартів «Тівортін» ніхто не вивчав. Або ж дослідження є, але світ про них не знає.
Оскільки вже на цьому етапі ми, як адвокати «Тівортіну», зайшли в глухий кут, шукаймо за основною діючою речовиною.