За запитом «arginine» знаходимо вже тисячі праць. Більшість з них стосуються теоретичної й експериментальної біохімії. У клінічних (там, де лікували людей) публікаціях визнається важливість аргініну (ще б пак, без амінокислот жити неможливо) і потенційна користь його додаткового вживання. Але є кілька «але»:
ідеться про виснажених пацієнтів у критичному стані (сепсис, тяжка травма тощо). Тобто тих, у кого порушене живлення, хто нормально не харчується в силу тих чи інших причин;
добова норма споживання аргініну в здорової людини — близько 6 грамів;
у публікаціях про виснажених голодом пацієнтів ідеться про додаткові 20 і більше грамів на добу, щоб здолати дефіцит амінокислот;
відповідно до інструкції «Тівортіну», його максимальна добова доза складає 8 ложок. У перерахунку вони містять загалом 4,56 грама аргініну;
ту саму кількість аргініну можна отримати зі 130 грамів арахісу чи 85 грамів гарбузового насіння;
вартість максимальної добової дози «Тівортіну» приблизно в 3,5 раза перевищує вартість тієї самої кількості аргініну в перерахунку на арахіс.
Але не варто забувати, що арахіс до того ж може бути зі смаком бекону! І запивати його добре пивом, яке теж містить аргінін.
Якщо читачів не надто зацікавили фармакоекономіка й пиво, можна перейти до метааналізів аргініну (тобто великих публікацій, де зібрані воєдино десятки клінічних досліджень, що дає змогу робити надійні висновки про препарат) 112.
Немає доказів, які дозволяли би призначати аргінін пацієнтам з інсультом 113.
Немає доказів, що прекурсори оксиду азоту (аргінін) попереджують прееклампсію чи її ускладнення 114.
Немає доказів, що антиоксиданти (аргінін і туди затесався) збільшують фертильність у жінок 115.
Аргінін не має впливу на профілактику й лікування післяпологової гіпертензії.
Таким чином, застосування «Тівортіну» серед пацієнтів з неврологічними захворюваннями та в акушерстві не має під собою жодного наукового підґрунтя. А якщо мова йде про недогодованих пацієнтів, то призначати «Тівортін» просто невигідно. За ті самі гроші можна придбати набагато корисніші й смачніші харчі.
112 https://www.cochranelibrary.com/cdsr/doi/10.1002/14651858.CD000398.pub2/full
114 https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6483341/
115 https://www.cochrane.org/CD004351/PREG_prevention-and-treatment-of-postpartum-hypertension
Розділ 9 Під лежачий кал вода не тече
З давніх-давен люди помітили: те, що в животі, зазвичай гидко пахне й має не надто привабливий вигляд. Ще на папірусах давніх єгиптян відображені процедури вигнання фекалій і очистки кишківника. Минали епохи, а захоплення тельбухами не тільки не вщухло, а й почало обростати наукоподібними теоріями.
На початку ХХ століття з’являються праці про токсини в кишках, які здатні отруювати все тіло 116.
Особливо ця ідея сподобалася серу Вільяму Арбутнот-Лейну (провідному британському хірургу), який вирішив не розмінюватися на дрібниці, а просто видаляти товстий кишківник. За тим самим принципом, як колись видаляли здоровий апендикс.
Зрозуміло, що таке проктологічне свавілля не могло тривати довго. І десятки невинно скалічених пацієнтів нарешті довели хибність теорії аутоінтоксикації.
Однак тисячолітня жага колупатися в кишках нікуди не поділася. Вона просто трансформувалась у гідроколонотерапію.
Що це таке? Суперпопулярна процедура для «схуднення і оздоровлення», коли в пряму кишку вставляють спеціальний розтруб і промивають тіло зсередини 40–60 літрами рідини. Дуже часто це не просто вода, а чаї, настоянки, трави, ензими (зрештою все, що придумає розбишака-гідроколонотерапевт). Воістину, людська фантазія інколи не має меж.
Чи має ця методика адекватне наукове обґрунтування?
Ще в 1997 році світ побачила чудова стаття «Гідроколонотерапія і теорія аутоінтоксикації — тріумф невігластва над наукою» 117. Назва непрозоро натякає, про що там ідеться.
У ХХІ столітті наукова позиція із цього питання не змінилася 118.
Гідроколонотерапія — завжди погана ідея, особливо для пацієнтів із хворобами шлунково-кишкового тракту, бо користі від неї немає.
А ризики є: зневоднення, електролітні розлади, панкреатит, гостра ниркова недостатність, інфекції, перфорація (продірявлення) кишківника, серцева недостатність серед іншого.
Притомних доказових даних щодо користі гідроколонотерапії немає. І це абсолютно зрозуміло хоча б тому, що еталонної методики не існує і кожен виробляє з ніжними отворами пацієнта що захоче.
Окрема проблема (крім відсутності користі від гідроколонотерапії) — це хто і чим здійснює «глибинне буріння». Пацієнту дуже пощастить, якщо це буде лікар (хоч лікар мусив би знати про безглуздість і шкідливість такої затії). Проте найчастіше сеанси проводить якийсь «колонотерапевт», «ліцензований» хто-зна-якою велнес-фірмою. І кожному клієнту варто щиросердечно молитися, аби шланги й насадки були добряче оброблені після попереднього клієнта, оскільки під час таких процедур є ризик інфікуватися чужими клостридіями або іншими злими бактеріями.
«Спеціалізовані прилади» для гідроколонотерапії — окреме велике питання. У США вони часто опиняються поза законом. FDA (Адміністрація ліків та харчових продуктів США) періодично публікує застережувальні листи щодо неліцензованого використання кишкоочисної техніки 119.
Таким чином, гідроколонотерапія — це типова російська рулетка. Де за оптимістичного сценарію незнайомець насадить клієнта на шланг і полоскатиме йому нутрощі без жодного позитивного ефекту. Про песимістичний варіант розвитку подій написано вище.
Серце — Родині.
Життя — Вітчизні.
Дупу — Нікому!
(За винятком ендоскопіста чи проктолога.)
Ще одна тема, дотична до прямої кишки (хай пробачить читач цей випадковий каламбур), — пробіотики.
Ми звикли пурхати метеликом, за день встигаючи в десятки місць. У спеку і холод. З температурою і на милицях. Відтак чи не єдиний непереборний фактор, здатний прикувати нас до місця постійної дислокації, — це пронос.
Фарма і маркетинг упевнено роблять свою справу. Тому з високою ймовірністю, упіймавши швидку Настю, пересічний громадянин обережно, але рішуче рушить в аптеку купувати желатинові капсули з мертвими/живими/дохлуватими молочнокислими мікробами.
Тим паче, коли мова йде про діарею, асоційовану з прийомом антибіотиків (ДАПА), можна бути впевненим, що лікар практично завжди призначить пробіотики. Популярність цих пігулок не має меж. За результатами продажу вітчизняних препаратів у січні 2017 року пробіотик посідає сьоме місце 120.
Наскільки це виправдано?