Більшість антибіотиків в адекватній терапевтичній дозі знищують як шкідливі, так і корисні бактерії. А саме ретельно виважений природою баланс мікробів у нашому кишківнику й забезпечує адекватне перетравлювання їжі та формування «правильного» стулу. У якийсь момент виникла проста й закономірна думка, що треба їсти корисні бактерії, аби вони зайняли місце тих, хто загинув під час антибіотикотерапії. Тільки от не зовсім зрозуміло, чому виробники так вчепилися саме в лактобактерії 121. У товстому кишківнику вони далеко не єдині мешканці. Страждають десятки інших штамів мікроорганізмів. Наприклад, кишкова паличка. Але її вкласти в пігулки, щоб потім проковтнути, не вийде (занадто високий ризик того, що ця паличка сама викличе захворювання). Тому ставку зробили на біфідо- і лактобактерії.
Насправді екосистема кишківника та її дисфункція занадто складні й багатофакторні, щоб лікувати «дисбактеріоз» (діагноз, якого в англомовному світі не існує) препаратами зі стандартним набором бактерій 122.
Що нам каже доказова медицина з приводу пробіотиків при ДАПА?
Існують помірні докази того, що пробіотики можна використовувати для профілактики ДАПА у дітей 123. Однак ефект досить слабкий. Ризик розвитку діареї не зникає, а знижується на 50 % у кожного одинадцятого пацієнта.
Крім того, у тому самому дослідженні і в інших великих метааналізах ( 124) наголошується, що від пробіотиків варто утриматися пацієнтам з послабленим імунітетом. Цікаво, а дитина з інфекцією, тяжкість якої вимагає призначення антибіотиків, має послаблений імунітет чи ні?
У дослідженні PLACIDE, яке включало 17 000 пацієнтів, різниці між плацебо і пробіотиками не виявили125.
Усесвітній журнал гастроентерології не радить рутинне використання пробіотиків, бо причини діареї в кожного пацієнта є індивідуальними 126. А отже, вимагають специфічного підходу в доборі «пробіотичних» мікроорганізмів.
Не слід також забувати про реалії, у яких ми живемо. І про те, які препарати бувають у нас на ринку. Низка досліджень, здійснених спілками споживачів, виявили, що в деяких виробників стартова кількість мікроорганізмів не відповідає заявленій на упаковці. В інших — капсула не витримує потрібної часової експозиції в шлунковому соку. Обидва чинники нівелюють будь-яку можливу користь від препаратів.
В усіх дослідженнях автори сходяться на думці, що пробіотики не слід застосовувати щодо тяжких пацієнтів, бо це несе ризик транслокації мікрофлори й генералізації інфекції. (Тобто мікроорганізми, яких вони проковтнуть у пігулці, можуть вирішити трохи помандрувати їхнім тілом. А позаяк імунітет послаблений — їх ніхто вчасно не спинить. Це запросто може закінчитися новою інфекцією, яку вже викличуть «корисні» пробіотики.)
Наприкінці можна поставити ще одне запитання, але вже самим собі: чи наше суспільство справді таке багате, щоб витрачати кошти на ліки із сумнівною ефективністю? Чому не витратити ті самі кошти на покращення раціону, на включення до нього різноманітніших продуктів, кисломолочки, достатньої кількості овочів?
Можливо, тому, що, як завжди, нам хочеться простих рішень і чарівної пігулки.
Розділ 10 Deus ex machina Біорезонанс
Якби автор почав перераховувати всі наявні на ринку «медичних» послуг псевдоприлади, йому довелось би написати ще одну книжку такого самого обсягу. Різновидів лайна може бути багато, але базова субстанція завжди лишається та сама.
У цих приладів є спільна риса: майже всі вони (з винятком, який автор наведе нижче) маніпулюють людським страхом перед голками й кров’ю. Тому майже всі вони мають максимально мирний вигляд: екранчик і дротики, які тягнуться до пацієнта. Або ж якась ручка, яку треба взяти в долоню. Що може приховуватися всередині цих приладів, знає один лише шайтан. Це може бути простий електричний ланцюг, або якісь котушки з дротами, або й узагалі нічого.
Основних «принципів» дії два: апарат або міряє температуру (в одному місці, у різних ділянках, справа і зліва тощо), або ж вимірює електричне поле (у локалізації так само можливі різні комбінації). Варіант з температурою — безглуздий, бо визначення температури на поверхні тіла — найменш точний метод вимірювання 127 (чутливість 52–54 %). Варіант зі струмом — ще безглуздіший. В уявленні шарлатанів усе живе випромінює електромагнітні хвилі. У живого тіла, мертвого тіла, пухлин і мікробів частота цих випромінювань різна і специфічна. За допомогою цього апарата нібито можна робити корекцію хвиль, завдяки чому все хороше розквітне, а все погане повиздихає. Тут варто зауважити, що «електромагнітного поля тіла» як такого не існує, бо воно складається з мільярдів різниць потенціалів окремих клітин. І різниця між потужністю зарядів здорових клітин різного типу колосальна. Тому, наприклад, приєднавши до тулуба електроди, лікарі отримують кардіограму (а не якесь біополе), тому що розряди в серці перекривають електромагнітну активність нирки, вуха й соска (наприклад).
Взагалі якщо під час ознайомлення з принципом дії якогось апарата ви натрапляєте на слова: біорезонанс, біорегуляція, послідовність Фібоначчі, золотий перетин, штучний інтелект, теорія хаосу, маятники, інформаційно-хвильовий, кванти, телепортація, фрактал — з імовірністю 99 % вас намагаються розвести на гроші.
Прикладом апарата, який міряє температуру, є «Біопромінь» — розробка чи то наша, чи то російська. Після вимірювання він видає купу біохімічних і клінічних аналізів: кількість різних клітин крові, рівень ферментів печінки, рівень глюкози, практично все, що можна придумати. Насправді апарат в принципі нічого не може поміряти, бо це суперечить усім законам фізики. Смішно, але є одне дослідження, у якому при використанні апарата збіг кількості лейкоцитів (як порівняти зі стандартною методикою вимірювання) склав аж 43 % 128. Це те, що називається «пальцем у небо». Разом з тим апарат коштує 15 тисяч доларів, і за державні кошти його закупили в Маріуполі.
Прикладом біорезонансного апарата (того, що міряє електричне поле) є КСК-БАРС. Він одночасно проводить діагностику (усього тіла, усіх хвороб, усіх біомаркерів, усіх речовин і навіть психологічного стану) пацієнта й усуває всі порушення біополя, розсмоктуючи пухлини, убиваючи віруси, прояснюючи думки. Усього цього він, звичайно, не робить.
Але вже за самими обіцянками того, що буде зроблено, розважливий пацієнт устигне зробити висновки перший. Також мають насторожувати всі прилади, які показують вам здоров’я у «відсотках». Здоров’я — поняття абстрактне, і одиниць вимірювання для нього немає (так само, як їх не має, приміром, радість). Тому, якщо читачі коли небудь стикнуться із чимось подібним, автор сподівається, що вони без бою не здадуться. Нейрофідбек
Псевдотехнологія, дуже схожа на попередні два апарати, хіба що має сучаснішу назву й коштує близько 150 доларів за півгодинний сеанс. Мізансцена така сама: приємний кабінет, апарат з моніторчиком, на якому стрибають рисочки, ви лягаєте на кушетку, у вуха — навушники, до голови — електроди. Апарат починає «взаємодіяти з вашим мозком» і вчить його адаптуватися, протистояти стресу, покращувати пам’ять і підвищує когнітивні здібності (тут через кому можна дописати будь-які хороші слова, суть від цього не зміниться). Методика навіть застосовується в багатьох розвинених країнах світу, тому існують наукові дослідження її ефективності. Висновки такі: «Ефекти нейрофідбеку зумовлені ефектом плацебо. Методика призначається тим, у кого багато часу, грошей і хто хоче лікуватися саме нейрофідбеком» 129. Гемосканування