Шарлатанська методика, яка має у своїй основі цілком пристойну технологію — темнопільну мікроскопію. Простими словами: для використання звичайного мікроскопа зразки, які в подальшому будуть аналізувати, треба фарбувати спеціальними речовинами. Темнопільна мікроскопія допомагає отримати контрастніші зображення нефарбованих зразків. Чим і займаються пройдисвіти. Вони візьмуть у вас краплю крові, слини, шматочок зароговілої шкіри, волосину чи зіскоб зі слизової, засунуть його під лінзу й довго вдивлятимуться, прицмокуючи. Після цього оголосять, що у вас глисти, кліщі, одноклітинні паразити, якісь солі, кристали, пухлини, бактерії, віруси чи ще що-небудь. Навіть дадуть вам подивитись на знімок! І вам навіть може здатися, що ви бачите черв’ячка. Але, хай на що скидатиметься зображення: на опариша, Бібу, Бобу чи мешканців планети Нібіру — це все артефакти. Можливо, дослідник розмазав по окуляру кисляк, можливо, узявся пальцем за скельце, лишивши масну пляму. Або саме скельце вже давно тріснуло від сорому. Хай там як, після гемосканування вам миттєво запропонують пролікуватися. А ви так само миттєво вилетите з кабінету (як ви там узагалі опинилися?). Аутогемотерапія
АГТ — чудова методика, якщо гідроколонотерапія вже набридла, але зад продовжує шукати яскравих вражень.
Колись автор книжки відчув на собі всі переваги такого способу «лікування». Звичайний сеанс відбувається так: з вени набирають 20-мілілітровий шприц крові і вводять у сідницю, яка жила собі спокійно, нічого не підозрюючи. Наступного дня це повторюється ще раз. А потім ще і ще, поки той, хто лікує, не пожаліє вас. Або не вирішить, що «бажаного ефекту досягнуто».
Після таких страждань приємно було б дізнатися, що АГТ є високоефективною методикою від багатьох хвороб.
В одному з досліджень виявлено, що АГТ чудово допомагає від кропив’янки (алергічний дерматит) 130. Правда, плацебо, за висновками самих дослідників, дає той самий ефект.
В іншому дослідженні за допомогою АГТ лікували від герпесу 131. Лікували, але дизайн дослідження повністю провалили. Не було жодного засліплення, плацебо-контролю і рандомізації. Що не дозволяє довіряти висновкам дослідження зовсім.
Є, звісно, публікації, які кажуть дещо інше. Зокрема, що АГТ — науково не доведена методика 132.
А в дослідженнях на тваринах (добре, що хоч хтось вирішив пожаліти людей) АГТ не продемонструвала жодних ефектів, крім запалення та набряку в місці ін’єкції 133.
Останніми роками АГТ в чистому вигляді поступово відходить у минуле (мабуть, через свою «незрівнянну» ефективність). На зміну їй приходить вливання власної озонованої крові. До вени під’єднується система, яка забирає кров, проганяє через спеціальну машинку, де відбувається «очищення крові озоном», і повертає кров назад до господаря.
Щодо цього методу є певна кількість теоретичних праць, які нас мало цікавлять. Бо набагато корисніше знати, що ж ми маємо в клінічній площині.
А поки що маємо таке. Різні варіанти озонотерапії можуть призводити до тяжких побічних ефектів та смерті 134. І не має значення, що ви збираєтеся лікувати (прикрість у тому, що частина клієнтів іде на цю процедуру добровільно без жодних хвороб, для профілактичного «очищення крові»). Ризики врізати дуба однакові для всіх.
Звідки береться вся ця небезпечна маячня?
Так сталося, що епоха карколомних відкриттів, які перевертають світ з ніг на голову, взяла паузу. Ми не відкриємо нового континенту, не здійснимо ще раз поділу ядра атома, не винайдемо повторно антибіотиків.
Але медична галузь у ХХІ столітті конкурентна як ніколи. І справжні прориви в ній сьогодні здійснюються за допомогою робототехніки, нанотехнологій, генної імунології тощо.
Як не зникнути під напором сучасної науки «геніям» країн третього світу чи західним не надто талановитим ескулапам? Правильно: відкопати дику ідею столітньої давнини і пробувати відшукати в цій купі застарілого перегною нові перлини.
Аутогемотерапія, гіпербарична оксигенація, кровопускання, магічні корінці, озон, біоенергетичні установки, гомеопатія, нелюдські клізми — і взагалі все підряд, аби було дешево та ефектно.
Говорити й писати про це багато, наукоподібно, впевнено.
«Здаватися», а не «бути» — ось шлях справжнього шарлатана.
А піпл, як то кажуть, схаває.
Розділ 11 Найстрашніший розділ книжки Небулізація
Небулайзери — це медичні прилади, щоб доставляти ліки просто в легені інгаляційно. Принцип дії на пальцях такий: препарат заливається в небулайзер, далі під дією ультразвуку лікарська речовина розбивається на надзвичайно маленькі краплинки, утворюючи туман. А потім пацієнт дихає цим лікувальним туманом.
Водночас небулайзери у ХХІ столітті — страшна кара українського народу. Бо кількість родин, які придбали небулайзер, — астрономічна. Згідно із сучасними науковими даними та провідними медичними гайдлайнами, небулайзери зазвичай застосовують за дуже обмеженого переліку захворювань: астма, бронхоектатична хвороба, хронічне обструктивне захворювання легенів, муковісцидоз. В Україні ж їх регулярно рекомендують купувати для лікування звичайного кашлю та застуди. А іноді навіть для профілактики цих станів. Жертвами небулізації найчастіше стають діти.
Тут автор мусить обмовитися, що не має жодних претензій до небулайзерів як до технології, тим паче, коли вона використовується суворо за обґрунтованими показаннями. Тому в цьому розділі йтиметься про лікарські препарати, які призначаються українськими лікарями для вдихання через небулайзер.
Спойлер: якщо існує медично-наукове пекло, воно починається на цих сторінках. «Декасан»
Можливо, у деяких читачів складеться враження, що автор — дуже упереджений щодо лікарських препаратів радянського походження тільки з причини, власне, їхнього походження. Ну що ж, частка правди в цьому є. Але, на щастя, ми живемо в епоху інтернету, коли науковці всього світу надзвичайно цікавляться взаємним досвідом і постійно намагаються повторити дослідження одне одного.
Так от, праці зарубіжних колег із застосування «Декасану» щодо живих людей — відсутні. Існує кілька статей родом із пострадянського простору. Але їх не варто сприймати як джерело об’єктивної інформації. Не через слов’янофобію або ще якісь нетолерантні штуки. Просто коли купка з кількох лікарів — єдині, хто пише про препарат, уживаючи при цьому комерційні назви (чому це підозріло — читайте в розділі «Хто знає істину»), а їхні публікації висять на сайті виробника… Є великі ризики, що це — не наука, а фікція (що водночас не є прямим доказом неефективності препарату).
Однак нечистоплотність публікацій проявляється, наприклад, ще й так: автор висвітлює рекомендації Surviving Sepsis Campaign 135 і періодично ввертає пасаж про «Декасан». А це вже відверта маніпуляція, бо в жодних рекомендаціях його немає й близько. Теоретично в голові незазомбованого читача такий підхід має викликати миттєву відразу, а на препарат кинути важко позбувну тінь.
Можна, звісно, виправдовувати радянські препарати інакше: американцям і європейцям невигідно реєструвати й досліджувати в себе такі прекрасні ліки, бо… Далі продовжити складно, хіба що ви досі мислите категоріями «холодної війни». А можливо, крім нас ніхто більше не наважився розгадати секретну формулу? Доведеться розчарувати: декаметоксин висить у міжнародному реєстрі сполук з 1971 року. Американці навіть номер йому дали 136.