Яка між ними різниця і що, власне, нам намагаються продати? Мезенхімальні стовбурові клітини
Представники банків крові розповідають, що ними можна лікувати дитячий церебральний параліч, травми, імунні розлади, аутизм, пухлини крові, розсіяний склероз і майже все, що можна придумати.
На сьогодні з усіх видів стовбурово-клітинної терапії FDA дозволяє використання лише пуповинної крові (не мезенхімальних клітин) для лікування пухлин і захворювань, що стосуються крові та системи кровотворення (кістковий мозок) 322.
Усе.
Для автора книжки позиція цієї установи є достатнім аргументом проти використання мезенхімальних клітин, бо жодна інша організація у світі не має подібного контролю за безпечністю, якістю й ефективністю медичних технологій.
Так, справді, можна знайти багато публікацій про використання мезенхімальних стовбурових клітин, але таке лікування або є експериментальним, або провадиться у країнах, відверто не передових у плані медицини. Якщо методика засвідчила себе ефективною в експерименті, це ще не дає жодної інформації про її безпеку. Ба більше, у випадку стовбурових клітин нас цікавлять віддалені наслідки.
Однак автор цілком усвідомлює, що який-небудь Мел Гібсон, зі сльозами на очах розповідаючи про порятунок свого старенького батька стовбуровими клітинами в Панамі, має значно переконливіші вигляд і звучання. Єдине прохання до читачів: пам’ятати, що вони — не Мел Гібсон, який може будь-якої миті перевезти тата на приватному медичному літаку з Панами в США в найкращу палату клініки Мейо, якщо раптом щось піде не так. А піти не так може.
Після неухваленої FDA стовбурової терапії можуть спостерігатися «легкі» побічні ефекти, на кшталт сліпоти чи пухлини спинного мозку 323.
Загалом про мезенхімальні клітини говорять здебільшого в розрізі досліджень на тваринах. Ще не розроблені не лише регуляторні моменти, а й суто технологічні 324.
Тому заяви банків, що ваші клітини передадуть для використання в будь-яку країну та клініку за вашим бажанням, дещо оптимістичні.
Існує окрема організація A Closer Look At Stem Cells, яка збирає для пацієнтів усю доступну інформацію у сфері стовбурових клітин. Усі зацікавлені в потенційному збереженні цих первинних клітин для своєї дитини можуть почати знайомство з матеріалу про те, як «стовбурові» клініки дурять людей 325.
А потім варто порівняти викладене там з інформацією, якою нас годують на сайтах вітчизняних банків і клінік крові. Пуповинні стовбурові клітини
Ці клітини справді широко використовуються в усьому світі для лікування переважно пухлин крові. Але, як завжди, диявол криється в деталях 326.
У «Пам’ятці» Європейського директорату із забезпечення якості медичних послуг зазначається:
імовірність того, що ви використаєте для своєї дитини її ж збережену пуповинну кров, 1 з 200 тисяч;
за 30 років у Європі таких випадків було 200 (ефективність невідома);
приватні банки пуповинної крові мають нижчі стандарти якості для добору зразків (в українських банках вашу пуповинну кров збережуть у 100 % випадків);
публічні банки крові відбраковують до 80 % потенційних донорів пуповинної крові (через інфекцію, недостатню кількість, якість тощо. В Україні публічних банків пуповинної крові немає);
у більшості випадків власної збереженої крові недостатньо для терапії;
більшість хвороб, коли необхідна пуповинна кров, зумовлені генетично. Тобто в збережених пуповинних клітинах міститься той самий генетичний дефект. Їх вливання є небезпечним. Дітей і дорослих з пухлинами крові можна лікувати донорською пуповинною кров’ю, але не своєю.
На сайті клініки Мейо (згадується вже вдруге, бо це найкраща клініка планети Земля) чітко пишуть, що в разі надання послуг приватним банком пуповинної крові ймовірність, що вдасться використати цю кров, дуже мала. І навіть тоді немає гарантії, що кров підійде за параметрами чи лишиться життєздатною після зберігання 327.
Таким чином, єдиним адекватним варіантом терапії пуповинною кров’ю є створення публічних банків крові, коли клітини своєї здорової дитини використовуються для лікування чужої хворої. Таких трансплантацій щороку в Європі виконується близько 35 тисяч.
Як читач розуміє, у нас такої системи просто немає. Приклади використання в Україні
Але ж якось цю послугу в нас надають?
Так, надають. На сайті найбільшого вітчизняного банку крові можна почитати про це 328.
З 2009 року зареєстровано кілька десятків використань для захворювань, де терапія стовбуровими клітинами не має наукової доказовості: гідроцефалія, гепатит, відставання в розвитку, ДЦП тощо. Результати лікування й ефективність не вказуються.
Немає жодної згадки про лікування лейкозів (пухлин крові). І це не дивно, ми вже знаємо чому (генетичні дефекти в самій пуповинній крові). Щонайменше тричі пуповинною кров’ю лікували розлади аутистичного спектра. Це все за 10 років.
За той самий час понад 400 разів використали власну пуповинну кров для дітей, яким у перші три дні життя робили хірургічні операції для корекції вад розвитку.
І тут потрібно зробити важливу ремарку. Це справді круто, без жартів. Але кров підійшла не тому, що вона пуповинна. А тому що це просто кров для заміщення крововтрати. І батьки ще до пологів знають про ваду, яку необхідно хірургічно лікувати одразу, і операція готується так само до пологів. Тому таке використання не має стосунку до широких мас і «про всяк випадок». І зберігати в банку роками теж нічого не треба. Кров узяли — й одразу використали.
Це необхідний мінімум про стовбурові клітини, який мають знати люди в Україні, якщо вони готуються стати батьками. Адже між об’єктивною реальністю та рекламною інформацією від банків крові — непристойна прірва.
Ми, звісно, живемо в добу високих технологій. Але здорового глузду ніхто не скасовував.
Розділ 18 Я уколів не боюся
Бурхливе життя постійно ставить нас перед дилемою: в рот чи в зад? Без третього варіанта. (Мова зараз про таблетки й уколи.)
Не кожен вітчизняний лікар утримається, щоб не засадити наточену голку в м’який сідничний м’яз. Вітчизняні лікарі на цій фразі починають супитися й розминати кулаки, тому автор поспішає запевнити всіх читачів, що проблема ця — глобальна.
На планеті Земля 50 % ліків призначаються неправильно. На тій самій планеті 50 % пацієнтів приймають ліки хибно (що в сумі дає дуже «оптимістичний» результат). А одна з ключових проблем у призначеннях — надмірне захоплення уколами 329.
Особливо від такого «гострого» захоплення страждають країни, що розвиваються. Наприклад, у Камбоджі на одну людину в рік припадає шість ін’єкцій. З них однозначно обов’язковими (щеплення) є лише 10 % 330.
І здавалось би, бідні ті наштрикані невинні люди! Однак зазвичай пацієнтів такий стан речей влаштовує. Половина з них упевнена, що уколи дієвіші за пігулки. Тому питання, хто в цій ситуації є жертвою обставин, залишається відкритим. Мотивація медиків призначати уколи у 40 % усіх випадків продиктована бажанням пацієнта 331.