Інженери все зрозуміли й дослухалися. Літаків стало повертатися в рази більше.
Ця когнітивна помилка називається survivalship bias — упередження виживання.
Спираючись на власний досвід, і в сиву давнину, і в часи розквіту наукової медицини ХІХ–ХХ століть, і сьогодні лікарі схильні робити ту саму помилку. Вони частіше звертають увагу на успішні приклади й досліджують переважно їх (тимчасом як абонентів кладовища може ставати дедалі більше). Це природно: кому хочеться розповідати про свої помилки й тим паче ретельно в них колупатися? Але уроки історії вчать, що дуже часто це хибний шлях.
Саме тому позитивний досвід якихось дій сам по собі ще не дає жодної гарантії, що так треба робити й надалі. Натомість колективний досвід з аналізом великого масиву всіх даних (доказова медицина) проливає більше світла на природу явищ.
Звісно, доказова медицина також не застрахована від упередження виживання, але різко зменшує таку ймовірність. Це як демократія — жахлива форма правління, але найкраща з тих, які нам доступні. Як помиляються пацієнти?
У ХІХ столітті у Франції жив собі був мсьє Мішель Шаль. Провідний геометр своєї доби. Член Паризької (і десятка інших) академії наук. Лауреат Медалі Коплі (аналог Нобелівської премії того часу). Він навіть придумав свою теорему про композицію руху (хоч убийте, автор не уявляє, про що вона). Безсумнівно, пан Шаль був інтелектуалом, а згідно з відгуками сучасників — ще й великим патріотом.
У якийсь момент доля звела його з паном Врен-Люка. Малоосвіченим пройдисвітом, який страшенно любив історію. Коли в Люка не вийшло стати літератором, а бажання писати не зникло, він вирішив заробити грошей, фальсифікуючи листи історичних діячів. І листів цих, до речі, за своє життя він підробив понад 25 тисяч штук. І саме в особі Шаля він знайшов того, кому підробки можна було вигідно продавати.
Люка швиденько втямив, що мсьє Шаль фанатіє від усього французького, і почав фабрикувати листи ще інтенсивніше. З його фальшивок, наприклад, випливало, що закон усесвітнього тяжіння відкрив Паскаль (француз), а сер Ньютон (англієць) просто сплагіатив ідею. Шалю такі звістки були як бальзам на душу. З-під пера Люка з’являлися все нові й нові листи від Шекспіра, Клеопатри, Цезаря й багатьох інших. Особливий треш — це лист Марії Магдалини воскреслому Лазарю, у якому вона розповідає про мудрий народ галів (давні французи) і про те, як з їхніх земель світло науки проллється на весь світ. Додаткової пікантності авантюрі надавало те, що всі діячі минулого листувалися винятково французькою.
Папір Люка брав зі старих книжок (з королівськими французькими гербами, і це нікого не дивувало). А оскільки сировини було малувато, більшість листів написані на огризках раритетного паперу дуже дрібним почерком.
Мало того, що Шаль усе це купував, так він ще й оприлюднив листи з метою довести всьому світові велич своєї Батьківщини. І протягом двох років сварився з усією Європою, з піною коло рота відстоюючи істинність фальшивок. При цьому навколо нього сформувалося ціле наукове лобі прихильників.
Доба була темна, безінтернетна, але з часом вдалося добути оригінали почерків деяких діячів минулого й порівняти їх з підробками мсьє Люка. Крім того, як людина без особливих талантів, пройдисвіт навіть не вигадував текстів, а просто передирав із тогочасних книжок цілі абзаци, а потім підписував іменем потрібної особи. Коли афера викрилася, на голову Шаля завалився сором воістину галактичного масштабу.
Цікаво, що тогочасна хімічна експертиза так і не змогла спростувати автентичність використаних у листах чорнил. Мабуть, мсьє Люка щось-таки вмів.
Мораль цієї історії дуже проста. Коли людина дуже хоче в щось повірити, вона вірить. Не вдаючись до здорового глузду, мозок (особливо розумний) знайде тисячу виправдань для найдурнішої дурні. Навіть талановитий науковець, на жаль, може бути повним йолопом.
Посмакуйте ще раз, у які нісенітниці повірив Шаль. Чи такою безглуздою тепер здається віра в гомеопатію, фуфломіцини та біоенерготерапію?
Люди помічають усе, що підтримує їхню точку зору. Люди відкидають усе, що їй суперечить. Зокрема тому, що визнавати свої помилки завжди важко. І що довше людина мандрує царством бузкових єдинорогів, то менш імовірно вона колись поверне на тверду й рівну дорогу фактів.
Розділ 21 Присутність відсутності Absence of evidence is not evidence of absence
Ця фраза, хоч і здається претензійною, має неабияке значення для різноманітних заливань помиями, що трапляються і в межах наукової спільноти, і серед пересічних користувачів медичних технологій. Дослівно вона перекладається так: «Відсутність свідчень не є свідченням відсутності». На практиці це має приблизно такий вигляд.
На сцені двоє співрозмовників: професор Жирний і професор Курсив.
— Наша нова розробка , препарат «Дурнобіол» , підвищує рівень інтелекту всіх , хто його приймає.
— Перепрошую , але якого … дива ви це стверджуєте? На основі чого?
— «Дурнобіол» п’ють усі співробітники нашого науково-дослідного інституту, і всі відзначають просвітлення в мозку.
— Але які є наукові свідчення ефективності «Дурнобіолу»? Я не бачив жодної публікації!
— Жодні публікації не потрібні , ми й так бачимо ефект. А ви , якщо не згодні , доведіть (науково!) , що «Дурнобіол» не працює. Відсутність доказів його ефективності не доводить , що він нее фективний. Шах і мат!
Завіса.
Подібні діалоги трапляються значно частіше, ніж хотілось би, і часто зовсім не в такій приязній манері. І, на перший погляд, фінальний аргумент Жирного — залізобетонний. Ну, справді, коли бесідують учені мужі (чи дами), найперший обов’язок кожного — підкріплювати свої твердження доказами (у медицині зазвичай — даними експериментів). І якщо Курсив каже, що «Дурнобіол» не працює, то хай доводить! Можливо, він просто не ознайомлений із дослідженнями на користь «Дурнобіолу»? Можливо, такі дослідження ще не здійснені, але з’являться за рік-два? Можливо, сучасна квантова фізика ще не має достатньо потужностей, аби сконструювати спеціальний апарат «Дурнометр», який тільки й може виміряти ту кляту ефективність? Так, усе це цілком можливе (з поправкою на ймовірність подібних пояснень). І так, з погляду логіки, аргумент Жирного — досконало стрункий (на цьому моменті автор мурчить, мов кіт, через свій незграбний каламбур).
Але тим-то прикладна наука й відрізняється від чистої філософії, що не всі дедуктивні умовиводи є корисними.
Можна століттями вести диспути на тему «Що таке особистість, свідомість, душа» тощо. А можна домовитися, що саме ми у своїй пісочниці називатимемо свідомістю (і нам по цимбалах, що таке та свідомість «насправді»), потім — придумати, що ми називатимемо «хворобами свідомості», далі — винайти пігулки й успішно лікувати психічні розлади. А в цей час філософські диспути навіть не наблизяться до свого завершення!
Наука працює не з матеріальним світом як таким, а радше з його моделями. Моделі ніколи не тотожні світу, вони є його спрощеними інтерпретаціями. Відтак наука постійно користується деякими спрощеннями, щоб досягти поступу й нових результатів.