Підсумовуючи розділ, автор щиросердно рекомендує: шукаючи інформацію про матеріальний світ, користуйтеся даними лише зі спеціалізованих джерел. Але навіть там оцінюйте інформацію критично, шукайте альтернативних думок і не зачаровуйтеся репутацією чи «погонами» окремих наукових діячів.
1 Узагалі кольоросприйняття як культурний феномен і його зв’язок з мовою — предмет численних наукових досліджень. Автор заохочує всіх прочитати про це більше в книжці Ґая Дойчера «Через мовне скло: чому світ виглядає різним різними мовами».
2 Адекватна дедукція теж має свою нішу. Після формулювання теорії вчений планує експеримент і прогнозує, згідно зі своїми викладками, якими будуть результати. Далі експеримент утілюється в життя, і тільки коли очікування збігаються з реальністю, це слугує доказом на користь слушності теорії.
Розділ 2 Медичні експерименти, або «Звідки така впевненість?»
Читач, який здолав перший розділ, на цьому місці закономірно хоче спитати: а ця книжка взагалі має стосунок до медицини, чи як? Спокійно, саме зараз ми зробимо плавний перехід від загальнонаукового пізнання до засад медичної науки.
«Британські вчені виявили, що ібупрофен викликає чоловіче безпліддя!» Знайомий тип заголовка? Пересічний читач пробіжить очима публікацію на сто слів, жахнеться і зробить для себе висновок: «Фарммафія знову нас убиває». Менш пересічний пройде за посиланням на джерело інформації (якщо його немає, новину треба одразу закрити й не читати). І довідається, що нічого подібного автори дослідження не стверджують. І взагалі, жоден чоловік участі в ньому не брав. Але саме дослідження, безперечно, відбувалось, і в ньому на клітинну культуру (статевої залози) справді впливали вищезазначеним препаратом. І діяльність клітин, які відповідають за репродукцію, справді пригнічувалася. То чи є правомірною новина, з якої ми почали? Якщо дані істинні — як їх можна екстраполювати на реальне життя?
Річ у тому, що хоч медичні науки базуються на тих самих принципах, що й інші, вони мають одну величезну відмінність: відсутність еталонного представника homo sapiens. Коли металурги визначають температуру плавлення свинцевого бруска, вони отримують фактично константне значення (за умови збереження однакових обставин експерименту). Хімічно чистий свинець має однакові фізичні властивості на Землі й на Плутоні, незалежно від шахти, де він був видобутий, і від національної належності дослідників.
Тепер давайте порахуємо концентрацію еритроцитів у двох випадкових перехожих. Вона може відрізнятися більш ніж на мільярд клітин у літрі крові, при цьому в обох піддослідних ці показники вкладаються в норму. Сама ж норма є досить відносною і залежатиме від віку, статі, раси 3 і референтних значень питомої лабораторії. Якщо піти далі й визначити стійкість цих перехожих до гіпоксії (кисневого голодування), то на нас можуть чекати абсолютно рандомні результати. Людина з нижчим рівнем еритроцитів може очікувано більше страждати від браку кисню, хоча може статись і зовсім навпаки. Можливо, обидва піддослідних відчують запаморочення вже за незначного зменшення концентрації кисню в атмосфері, а можуть і не помітити його зовсім. Ключ до цього парадокса — конфаундери (це слово ми в подальшому використовуватимемо часто). Тобто чинники, які впливають на результат дослідження, але яких експериментатори не оцінювали чи не враховували. У наших підопічних такими конфаундерами можуть бути: стан серцево-судинної системи, показники функції зовнішнього дихання, генетичні особливості судинної стінки та мітохондрій (структура в кожній клітині, яка відповідає за утилізацію кисню) і сотні інших відомих та невідомих параметрів організму. У цьому випадку ми навіть не беремо до уваги рівня добросовісності дослідників, які планують експеримент, збирають та інтерпретують дані.
Ви вже бачите, до чого хилить автор. Свинцевий брусок — набагато простіший і передбачуваніший, ніж найпримітивніша бактерія, тому що остання представлена більш різноманітною матерією, має складнішу структуру та генетично зумовлену варіативність. Що вже казати про людський організм? Саме тому від медицини в принципі не варто очікувати жодних стовідсоткових рекомендацій і тверджень, окрім чогось на кшталт «Мати дві ноги краще, ніж мати одну».
Тоді яким чином можливі пізнання й практична цінність у медицині? Дуже просто: учені-медики оперують імовірностями. Ми не можемо знати, як саме помірна гіпоксія позначиться на окремому індивіді, але можемо дізнатись, якими будуть ефекти в переважній кількості випадків. Але щоб здобувати подібні знання — необхідно здійснювати якісні клінічні дослідження.
Існує багато типів і кілька класифікацій клінічних досліджень. Головна суть у тому (не вдаючись у недоречні подробиці), що вони бувають обсерваційними — коли дослідник спостерігає й фіксує явища природного стану речей, та інтервенційними — коли дослідник створює необхідні контрольовані умови і проводить експеримент.
Ми вже домовилися, що всі організми різні, у передбачуваному діапазоні норми й непередбачуваному діапазоні патології. В ідеальному світі дослідники мусили б писати окремі енциклопедії щодо кожного мешканця планети. Покірно приймаючи нездійсненність останнього, учені вимушені замість усієї популяції досліджувати окремі вибірки з неї. Селекція вибірки — наріжний камінь будь-якого дослідження і головна передумова його практичної цінності.
Приміром, ми поставимо собі питання: як часто серед мешканців планети трапляється серпоподібноклітинна анемія? Це — генетично зумовлений стан, за якого в організмі виробляється гемоглобін нетипової структури, і через це еритроцити мають, замість нормальної форми «двоввігнутих оладків», характерні серпоподібні обриси.
Якби учасників експерименту набирали в Екваторіальній Африці, ми зробили б висновок, що така анемія трапляється чи не в 30 % населення. Те саме дослідження в США дало б результат у 0,02 %. Ці показники такі різні, що відповісти на наше початкове запитання не дозволяють. Лише тому, що наша вибірка із загальної популяції виявилася нерепрезентативною, тобто такою, що не відображає загального стану речей. Ми не можемо переносити дані з цих країн на ситуацію на планеті. Правильним підходом до дизайну цього дослідження було б дібрати учасників з усіх географічних зон та етносів пропорційно.
Так само не варто оцінювати гостроту нормального людського слуху серед працівників цеху важкого машинобудування або визначати середній рівень щастя населення країни, опитуючи респондентів у місцях позбавлення волі.
Обсерваційні дослідження, безперечно, є надзвичайно цінними, оскільки дозволяють зібрати «сирі дані» про стан речей, розпізнати нагальні проблеми, а у випадку медицини — визначити фактори ризику, зв’язок між різними станами і хворобами, описати характер різних патологій чи відобразити епідеміологічну обстановку. Перелік можна продовжувати ще довго, але звернімо краще увагу на методи, якими керуються лікарі, щоб дізнатись, як краще лікувати своїх пацієнтів, а саме — на інтервенційні дослідження.
Словосполучення «медичний експеримент» одразу відправляє нас подумки до фільмів жахів, моторошних кріпіпаст з інтернету та описів нелюдської жорстокості в концтаборах. Із цим нічого не поробиш, саме такий ореол створений сучасною поп-культурою. У суті своїй експерименти в медицині є абсолютно цивілізованим і єдиним методом, що дозволяє покращувати якість медичних послуг.