Імовірно, річ тут у відчутті турботи. Суто емоційно отримати увагу від лікаря (хай навіть у вигляді цукрової пігулки) краще, ніж якщо тобі скажуть, що нічим лікувати тебе не будуть. (Дослідження, у якому це продемонстрували, стосувалося пацієнтів з нападами мігрені.)
Уважний читач помітив, що так чи інакше ефект плацебо зав’язаний на усвідомленні пацієнтом, що з ним щось (хай і сумнівне) роблять.
Автор книжки може повністю підтвердити це досвідом з власної практики.
Кожен анестезіолог знає, що якщо під час наркозу замість знеболювальних вводити пацієнту фізрозчин — нічого хорошого з цього не вийде. Пацієнт, хоч і спатиме, усе одно відчуватиме біль. (Це можна помітити за змінами в роботі серця, сльозотечею, змінами дихання. Автор одразу наголошує, що анестезіологи ніколи навмисно не підміняють знеболювальні фізрозчином, але в клінічній практиці трапляються різні випадки.) Отже, для пацієнта без свідомості плацебо-ефекту не існує.
І тут ми потрапляємо в небезпечну близькість до популярного міфу «Мозок керує всім». Перепрошую, але це не зовсім так. Точніше, зовсім не так. Те, що керується нервовою системою, — це водна гладь невеличкого ставка, під якою приховується темна безодня біохімії, рецепторів, сигнальних молекул, гормонів і купа того, про що ми зараз маємо слабке уявлення.
Можна до одуріння «думати позитивно», насолоджуватися єднанням зі Всесвітом, ковтаючи при цьому фуфлоферони. Але вірусу грипу начхати на те, що думає мозок, а сальмонелам ще й на…плювати. Пухлина тихенько виросте в найбільш недоречному місці, коли така вже в людини доля. А якщо печінка заросла цирозом, то час або її замінювати, або вибирати модний саван.
Плацебо, можливо (у декого), покращить деякі симптоми, але на сам патологічний процес не вплине ніяк. Наприклад, в онкології плацебо може зменшувати біль і покращувати апетит. А от зменшувати розмір пухлини — ні 393.
Систематичний огляд Кохрейнської бібліотеки каже, що плацебо загалом не дає вагомих клінічних ефектів 394.
Буквально те саме стверджує і великий метааналіз у NEJM 395. Його автори рекомендують не застосовувати плацебо ніде в медицині поза межами клінічних досліджень.
Якщо цією інформацією нехтувати, то можна потрапити в кумедну ситуацію, коли справжні ліки покращують фізіологічний стан, але пацієнт цього не відчуває, тимчасом як плацебо покращує самопочуття, але фізіологічно пацієнту не кращає 396.
Наприклад, в одному з досліджень при астмі першій групі пацієнтів давали плацебо, а другій — справжній інгалятор. У групі інгалятора пацієнти не завжди відзначали покращення, проте їхні спірометричні тести (апарат заміряє, з якою швидкістю пацієнт видихає повітря) його засвідчували. У групі плацебо деякі пацієнти раділи, що дихати стало легше, при цьому спірометричні показники в усіх без винятку ставали дедалі гіршими.
Плацебо здатне дати лише суб’єктивне покращення: зменшити біль, нудоту, підняти настрій, апетит тощо. І це також дуже цінно! Але різними плацебо (гомеопатія, фуфломіцини, шарлатанські апарати) повсякчас лікують серйозні захворювання. Про жодне фактичне покращення тут ітися не може.
Підсумуймо: лікування серйозної хвороби за допомогою плацебо — це те саме, що харчування самою лише Pepsi Diet. Солодко і смачно, настрій хороший, і їсти спершу не дуже хочеться. Незабаром у вас зникне живіт, за ним — сідниці, далі вваляться щоки. А потім гратиме красива музика, але ви її не почуєте.
Розділ 25 25 + 5 порад(замість післямови)
Нарешті всі розділи позаду, і ми підійшли майже до кінця нашої мандрівки. Авторові прикро відпускати читача із цієї затишної гавані доказовості в реальний світ диких методик, безглуздих призначень і некомпетентних спеціалістів. Тому, замість емоційного прощального слова, він хоче подарувати кілька слушних порад, які можуть стати в пригоді.
Як зрозуміти, чи призначений препарат — фуфломіцин?
Звісно, не існує жодної надійної методики, бо саме слово «фуфломіцин» не має чіткого значення. Однак якщо ліки відповідають кільком критеріям, перерахованим нижче, це привід пошукати про них більше інформації.
Препарат використовується лише на пострадянському просторі.
Препарат не зареєстрований американською FDA.
Препарат є на українському сайті компанії, але відсутній на «домашньому» (тієї країни, де зареєстрована компанія).
Препарат зареєстрований як ліки в Україні, але на Заході продається як БАД.
Препарат належить до групи якихось *протекторів.
Препарат не має протипоказань.
Препарат неможливо передозувати.
Препарат не має побічних дій (або має лише алергію).
Препарат не взаємодіє з іншими ліками.
Препарат не досліджувався на предмет фармакокінетики і фармакодинаміки. Як зрозуміти, що треба шукати іншого лікаря?
Ваш лікар регулярно призначає препарати з другої частини цієї книжки.
Коли ви його питаєте, чому саме ці, він каже, що це не вашого розуму справа.
Він не любить пояснювати, що збирається робити, який у нього план.
Вам неприємно з ним спілкуватися.
Він призначає гомеопатію.
Він виступає проти щеплень.
Ви не можете з ним говорити відверто.
Він постійно говорить незрозумілими термінами і не переходить на людську мову, коли просите.
Він каже, що нічого пояснювати не буде, ви все одно не зрозумієте.
Він вважає, що в Союзі лікували добре, а на Заході зараз лікують погано. Що треба пам’ятати пацієнтові?
Ви не лікар (якщо ви не лікар).
Навіть якщо ви прочитаєте всі медичні статті у світі, ви не станете лікарем.
Лікарів, які вам допоможуть, більше від тих, які вам нашкодять.
Майте план. Не залишайте акт вибору на той момент, коли будете під емоційним чи часовим тиском.
Найгірша комунікація з лікарем — сказати «Я тут прочитав… і те, що ви призначили, фігня» (навіть якщо так і є).
Якщо вам не подобається, як вас лікують, поговоріть про це спокійно. Якщо збираєтеся сваритись, просто міняйте лікаря.
Не обіцяйте лікарю нічого з того, чого не збираєтеся робити (стосовно будь-чого).
Не брешіть своєму лікареві (це як стріляти собі в ногу).
Лікар не повинен заслужити вашу повагу. Повага — базова (хоча він і може її втратити).
Не мандруйте по лікарях з однією проблемою. Трьох точок зору достатньо, щоб визначитися з лікуванням.