А скільки разів за життя в пересічного громадянина трапиться тонзиліт? А життєво небезпечна інфекція кісток? Частота подібних станів — значно нижча. На купу додамо той факт, що чинні антибіотики поступово втрачають актуальність (на відміну від багатьох інших ліків), що створює постійну потребу розробляти дедалі новіші препарати. Тимчасом як хронічні хвороби зменшують тривалість життя, забираючи в людини одне-півтора десятиліття від максимуму (наприклад, 60 замість 70 років), тяжкий менінгіт схильний обривати це життя раптово у 2 роки, 15 чи 30 років, призводячи до непоправних економічних втрат у масштабах суспільства (оскільки, як ви знаєте, приріст населення в нашій країні і так негативний) і невимовно трагічних наслідків для окремих родин.
Фармацевтична компанія, хай навіть її продукція допомагає рятувати здоров’я, не є благодійною установою. А розробка антибіотиків є однією з найменш фінансово привабливих ініціатив. Саме тому кількість нових класів цих препаратів на ринку останніми десятиліттями прогресивно зменшується.
Із цією проблемою в деяких країнах намагаються боротися системно: видають патенти на оригінальний препарат на 25 років замість 10. Або знижують податкове навантаження на фірму-розробника за умови, що заощаджені кошти підуть на розробку нових ліків.
У цій площині, так само, світ не обходиться без курйозів. У 2017 році в США компанія Allergan передала одному з індіанських племен могавків шість патентів на свої краплі для очей. Річ у тому, що термін патентів на оригінальні краплі добігав кінця, а значить, невдовзі ринок наповнився б дешевшими генериками. Індіанські резервації мають особливий статус суверенної недоторканності, маючи, наприклад, виняткове право в деяких штатах займатись гральним бізнесом. Прийнявши у володіння патенти, плем’я надало компанії Allergan ексклюзивні права виробляти за ними краплі, отримуючи за це по 15 мільйонів доларів на рік. При цьому прибутки компанії лишалися б десятикратно більшими, а конкуренція була б неможливою. Подальші судові позови зруйнували прекрасну й дотепну патентну схему. Але це не змінює моралі історії: приватні фармацевтичні компанії підуть на що завгодно заради захисту власних прибутків. І це не прикро чи аморально, це просто одна з реальностей світу.
Очевидно, що в такому разі нам не варто покладатися на вчасну появу нових антибактеріальних препаратів. Слід навчитися користуватися наявними ресурсами оптимально ефективно.
Хай як дивно, але подолання зростаючої антибіотикорезистентності мікроорганізмів — завдання і лікарів, і пацієнтів.
Відповідальність медиків — не допустити поширення резистентної нозокоміальної (внутрішньолікарняної) флори. Ви можете здивуватись, але мікроби, що мешкають у лікарняних установах, неабияк відрізняються від своїх «вуличних» родичів, навіть якщо належать до одного штаму. Живі істоти завжди пристосовуються до особливих умов свого ареалу існування. А у випадку мікроскопічних істот (унаслідок їх швидкого розмноження й обміну генами) — пристосовуються надзвичайно швидко. Оскільки в лікарнях усі поверхні обробляються антисептичними засобами, а більшість хворих отримують антибактеріальні препарати, мікроби швидко виробляють механізми захисту від цих речовин. Водночас бактерії воюють за життєвий простір не лише з нами, а ще й між собою. Тому, якщо з двох сусідніх популяцій одна не встигне пристосуватися до вбивчих ліків і зникне, друга хутко збільшить свою популяцію вдвічі, займаючи тепер вільний простір після колишнього супротивника. Для людей це означатиме збільшення лінії фронту.
Саме тому, згідно із сучасними уявленнями, кожна медична установа мусить регулярно проводити бактеріологічні посіви з пацієнтів та з поверхонь приміщень, а отримані дані — укладати в бактеріологічний паспорт, щоб знати свого ворога та його слабкі сторони. Це дозволяє оптимізувати наявну протимікробну терапію.
Крім того, за багатьох інфекційних хвороб бажаним результатом є ерадикація, тобто повне знищення збудника, оскільки багато пацієнтів після одужання продовжують носити на собі невелику, але потенційно загрозливу популяцію мікробів, що пережили лікування. А значить, можливо, отримали резистентність до антибіотиків, якими їх намагалися вбити.
Відділення, у яких водяться особливо стійкі й смертельні мікроорганізми (інтенсивна терапія, серцево-судинна хірургія, опікове відділення тощо), отримують спеціальний «закритий статус». Бо безконтрольне переміщення персоналу неминуче призводить до поширення резистентних штамів по всій лікарні.
Лікарі користуються спеціальними керівництвами з антибактеріальної терапії. Однією з головних їхніхзадач є стримувати медиків у призначанні найбільш потужних препаратів кожному своєму пацієнту, аби «перестрахуватися». Мало того, що це є невиправданим з раціонального та фінансового боку. Головне: зростання резистентності серед мікробів неминуче. Тому в резерві медицини мають лишатися потужні антибіотики, які бактерії зустрічають рідше, а відтак, є до них більш вразливими.
Менш помітне, але не менш важливе завдання стоїть перед пацієнтами: не лікуватись антибіотиками на власний розсуд. Уявімо типовий випадок: грип у зимовий сезон. Дуже багато громадян схильні «пропити курс» антибактеріального препарату, щоб швидше одужати. Причому його вибір у «найкращому» випадку ґрунтуватиметься на рекомендації продавця в аптеці (чиїх мотивів ми не знаємо, але можемо підозрювати гіпотетичну фінансову зацікавленість), а в найгіршому — на власному світогляді, сформованому останньою побаченою рекламою. Оскільки грип спричинюється вірусом, жодні антибіотики на нього не подіють. Зате подіють вони на абсолютно нормальну флору в носоглотці пацієнта. Тут автору слід зробити маленький відступ і повідомити, що «нормальною» мікрофлора є за обмеженого поширення в організмі. Бо навіть невидимий стафілокок здатний заподіяти цілком видиму шкоду, якщо його концентрація на квадратному сантиметрі слизової збільшиться в тисячу разів. Тепер уявімо, що безглуздий, у нашій ситуації, антибіотик винищить колонію стрептококів біля мигдалика. І цим дасть більшу свободу для росту стафілокока. До того ж ті мікроби, які виживуть, цілком здатні сформувати резистентність до нашого препарату. І коли через два тижні пацієнт підхопить ускладнення грипу у вигляді вторинного запалення легень, вибір ефективних лікарських засобів для нього виявиться значно вужчим. І навіть після одужання він продовжить носити в собі хижу колонію резистентних мікробів і передаватиме їх родичам і друзям через поцілунки, обійми й спільні чашки. Ситуація хоч гіпотетична, але трапляється в реальності щодня. Міфи навколо антибіотиків
Те, що тема антибіотикотерапії — надзвичайно важлива і чутлива, означає, що навколо неї створюється багато містифікацій, вигадок, маніпуляцій, які тільки більше заплутують і без того непросту проблему.
Наприклад, більшість із нас твердо знають і свято вірять, що алкоголь та антибіотики — несумісні.
Але в цьому твердженні більше міфу, ніж правди. Автор знайшов щонайменше дві легенди, які пояснюють вищезазначений постулат.