Довкола зашепотіли.
— Сила струмів! — повторив Ведур. — Я її, сказати б, винайшов — чи, точніше, дізнався, як її добувати і, найголовніше, як її накопичувати. Адже ця сила струмів, любі мої медлевінґери, здатна, як ви зараз у цьому переконаєтеся, приводити в дію всі мої пристрої.
— Та що ти кажеш! — добродушно кинув пекар, що сидів у другому ряду.
— Саме так, пекарю! — кивнув Ведур. — Тут, серед моїх винаходів, є дещо й для тебе! Я ж для тебе, — вів далі винахідник, знімаючи скатертину зі стосу речей, які на цю хвилину огортала вже майже цілковита темрява, — винайшов вимішувач!
І видобув із купи причандалля предмет, яким Нісс дотепер найменше цікавився.
— Вимішувач тіста! — вигукнув Ведур.
Хтось із селян вийняв із тримача смолоскипа і — хоча його ніхто й не просив — виніс на середину майдану. Палахкотливе світло вихопило з пітьми невеличкий пристрій, що складався в основному з прозорого горщика з химерно крученою деталлю посередині.
— Дякую тобі, Евриде! — сказав Ведур. — Уяви собі, пекарю, що віднині тобі вже не доведеться власноруч вимішувати, місити свої хліби, короваї! Уяви собі: цей пристрій виконуватиме твою роботу! Тобі лишається тільки…
— Ну, і як же воно працюватиме? — урвав винахідника голос із юрби. — Га?
Доглядач доріг? Але Нісс не сказав би напевне, що це озвався саме той чоловік.
— Та зараз я вам усе продемонструю! — вигукнув Ведур. — Як ви самі бачите, наразі вимішувач ніби мертвий, бо нічого не робить. Але хай-но я підведу всередину силу струмів, — тут він сточив кінець мотузка, що стирчав із вимішувача, з мотузком сили струмів, — і тепер мені досить натиснути на ось цей вмикач, як він зарухається!
Нісс весь зіщулився. З центру майдану долинуло якесь гучне неприємне для слуху шкабарчання.
— Чуєте? — схвильовано вигукнув Ведур. — Ви це чуєте?
Гомін громади в центрі майдану наростав.
— А зараз тільки всипати сюди борошна! — перекрикуючи гамір, виголошував Ведур. — Додати яєць, масла, молока! Чуєш, пекарю? Цей вимішувач я дарую тобі! Ти тільки уяви собі, наскільки він полегшить твою працю! Цей винахід я зробив для тебе!
Винахідник висмикнув мотузка з пристрою і простяг його пекареві.
— Треба тільки, щоб тут було досить сили струмів, — пояснив він. — І відтепер тобі не доведеться місити тісто власними руками. От!
— Доведи! — знову закричав той самий голос із кола. Тепер Нісс допевнився: то таки був доглядач доріг. Усі знали, що він залюбки пригощався хмільними напоями й частенько упивався. — Досі ж ми чули тільки якесь торохтіння, винахіднику Ведуре! Що мені, принести брязкальце мого синка? Торохтіння ще нічого не доводить! Ми хочемо побачити готовий хліб!
— Атож, давай нам готовий хліб! — пролунав ще й юнацький голос.
— Торіл, хто ж іще! — прошепотіла Моа. Нісс навіть не помітив, як дівчинка проштовхалася до нього крізь юрбу. — Точнісінько, як і його батечко! Той клює Ведура на кожному кроці, бо вони з Ведуром — одвічні вороги.
— Ти ж знаєш: ворогувати не можна! — швидко заперечив Нісс. — Ведур ні з ким не ворогує.
— Розказуй! — форкнула Моа. — Не забувай, що я вже майже готова лі-фея. Вони тільки глянуть один на одного — і вже між ними іскрить!
— Тс-с-с! — сердито засичав Нісс. Пекар узяв вимішувач і почав розглядати, тримаючи на максимальній відстані від очей.
— Не бійся, — заспокійливо мовив Ведур. — Без сили струмів він не запрацює. Він працює тільки тоді, коли ти цього хочеш.
— Якщо працює, пекарю! — крикнув доглядач доріг, що таки перебрав міру хмільного. — Поки він нам не продемонструє, як та його тріскачка вимішує тісто…
— Я тебе розумію, доглядачу доріг, — заспокійливо сказав Ведур. Він саме повернувся на середину майдану й дістав обережно зі стосу якийсь предмет, начебто скляну кулю. — Можливо, ти повіриш мені, коли я введу силу струмів у цей денносвіт. Цей винахід, друзі мої, приніс мені найбільше радості. Хай-но лише мені пощастить добути достатню кількість сили струмів — і наші вулиці більше не тонутимуть ночами в пітьмі. І в наших оселях матимемо ясне денне світло…