— Мамо! — гукнув Йоганнес. — Мамо, ти тут?
Із хащі долинув стогін.
50
Королева, з кошиком в руках, у темряві відпроваджувала свого чоловіка до Ведурової майстерні.
— Щасти тобі, мій коханий муже! — сказала вона. — І пильнуй себе!
Король кивнув, поправляючи на плечі вовчу шкуру.
— Я маю обов’язок перед своїм народом! — промовив він.
Королева подала йому кошик.
— Якщо зголоднієш! — пояснила вона. — Хтозна що там у тих людей є поїсти? Я спакувала тобі м’ясні пляцки, варені яйця і кілька канапок із холодною печенею. А ще — маленький солодкий сюрприз! Не забудь, сіль для яєць — у коробочці.
— Ти мені це вже тисячу разів повторила, — нетерпляче сказав король, і було помітно, що він хвилюється. — Мені вже час іти.
— Ти хоробрий герой, королю! — сказала королева. — Я пишаюся тобою і впевнена, весь народ пишався би тобою, якби знав, як шляхетно ти чиниш! Але ти робиш це, не сподіваючись на їхнє захоплення, тому я ще більше пишаюся тобою.
Король виглядав спантеличеним.
— Покажи мені хоч одного короля! — вигукнула королева. — Покажи мені хоча б одного короля в цілому світі, який зробив би те, що збираєшся зробити ти! Інші королі посилають війська і солдатів…
Король нетерпляче перебив її.
— Я справді мушу вже йти, моя кохана, — сказав він, відсуваючи від стіни шафу. За нею з’явилися двері.
— Сіль у маленькій коробочці! — крикнула йому вслід королева. — О Боже, він забуде і з’їсть яйця без солі. Тільки щоби з ним нічого не сталося! — Вона повільно засунула шафу назад.
— Цей лайнюк! — скрикнула Брітта, коли Йоганнес зірвав їй з обличчя липку стрічку і розв’язав пута. Вона потерла обличчя й зап’ястки. — Він ще й кілька разів повертався, щоби перевірити, чи міцно я зв’язана! Він геть збожеволів!
У підліску було темно. Птахи, очевидно, рідкісні, бо Йоганнес іще ніколи в житті таких не бачив, насторожено попискували.
— Іти можеш? — злякано запитав хлопець. — Прошу, мамо, бо Їделунґ…
— От гівнюк! — сказала вона, і Йоганнес вирішив, що сьогодні він їй це пробачає. Трапляються ситуації, подумав він, коли лайливі слова дозволяються. — Він геть здурів! Стверджує, що він Каїн! Каїн! Знаєш, хто це? Це історія з Біблії! У нього не всі вдома!
— Ходімо, мерщій! — квапив маму Йоганнес, переступаючи з ноги на ногу. — Якщо ми вчасно повернемося…
Брітта обережно встала й застогнала.
— Я ж не здогадувалася! — сказала вона. — Що йому бракує клепки! Знаєш, у чому він хотів мене переконати? Він шукає того, хто може робити золото, такого собі гнома, а гноми ці живуть під нашим двориком, глибоко під землею! Божевілля! Суцільне безумство!
Йоганнес біг слідом за Ліною до берега. Зараз не час щось пояснювати Брітті. Найголовніше, щоб вона швидко дійшла до «Корделії».
— А як ви сюди дісталися? Як взагалі здогадалися, де я? — не зупиняючись, питала Брітта. Потім побачила баркас, який погойдувався на якорі. — Ні! Тільки не кажіть, що мені ще й плавати сьогодні доведеться!
Але швидкими рухами вже знімала з себе светр.
— Ми все тобі пояснимо на зворотному шляху! — пообіцяв Йоганнес. Перед ними Ліна вилізла мотузяною драбиною на палубу «Корделії». — Давай, мамо!
Він кинувся у воду й швидко поплив до баркаса.
За вікнами поволі смеркало, нарешті задзвонив телефон.
Торіл увесь час сидів біля апарата й чекав. Він миттєво підняв слухавку, двома руками.
— Так? — крикнув він. — Алло!
— Торіле, це ти? — кричав на іншому боці Йоганнес. Торіл чув рівномірне гудіння мотора. — Ми знайшли Брітту, і тепер вона з нами на «Корделії-2»! Можеш більше не боятися, тобі не треба йти до Їделунґа!
Торіл полегшено зітхнув.
— Але це була лише частина погрози, — сказав він. — Що полонена помре з голоду. А що буде з нашим народом?
— Брітті він теж це розповідав! Що висадить у повітря край і всіх медлевінґерів, якщо не отримає тебе! Брітта, звісно, подумала, що він втратив розум! — Йоганнес зробив паузу. — А тепер вона думає, що ми з Ліною здуріли! — прошепотів він так тихо, що Торіл нічого не зрозумів. — Бо ми спробували все їй розповісти. Здається, вона дуже хвилюється, чи ми бува не з’їли чогось не того.