— А ми її підготували! — похмуро сказав Йоганнес. — Увесь час на «Корделії» ми намагалися пояснити їй, що Їделунґ просто підступний, але не божевільний. І що ви існуєте.
— Вона не повірила? — запитала Моа, на льоту смикаючи її за носа. — Агов! Мамо Йоганнеса! Прокинься! Ми не небезпечні!
— Лиши її в спокої! — сердито сказала Ліна. — Я сама мало не зомліла, коли побачила вас. А для дорослих це, певно, ще більший шок.
Брітта заворушилася.
— А що з Їделунґом? — раптом згадав Йоганнес. — Він вже з’явився?
Торіл показав на двері.
— Він там, — сказав він.
Йоганнес скрикнув, і Брітта кліпнула.
— Відійди звідти, Моа! — звеліла Ліна. — Вона ж знепритомніє вдруге, якщо першим, що побачить, прокинувшись, буде літаюча лі-фея!
— Як ви це зробили? — поцікавився Йоганнес, дивлячись на закам’янілого Їделунґа. — Що з ним?
— Вона прокидається! — крикнула Ліна.
Йоганнес примчав назад у кухню і сів навпочіпки біля Брітти.
— Привіт, мамо! — сказав він. — Все о’кей?
Брітта спантеличено дивилася йому в обличчя.
— Я впала! — промурмотіла вона. — Я так злякалася, Йоганнесе! Це викрадення зашкодило мені більше, ніж я думала. Я повірила, що бачу маленьких чоловічків, які літають тут навколо!
— Літати вміє тільки одна! — обережно сказав Йоганнес. — Мамо, я ж тобі пояснював…
Брітта скрикнула.
— Вони ще тут! — прошепотіла вона. — О Боже, Йоганнесе, я все ще їх бачу!
— Так, але літати вмію тільки я! — сказала Моа, приземляючись прямо біля Бріттиної голови. — Зате решта вміють інші речі.
— Ні! — промурмотіла Брітта, знову заплющуючи очі.
— Мамо, це все не проблема! — благав Йоганнес. — Я можу тобі все пояснити!
Хтось відсунув його, ніжно, але енергійно.
— Доброго вечора, моя люба! — сказав король, нахиляючись до Бріттиного обличчя. — Я — король медлевінґерів, і, гадаю, зараз вам треба трохи підкріпитися.
Він взяв із хустинки шматок горіхового пирога.
— І ти хочеш сказати, що майже тиждень ховав цих людей у нашій квартирі? — вражено запитала Брітта. Тим часом вона сіла, але шматок пирога тримала кінчиками пальців далеко від себе. — Так, що я нічого не помітила?
— Не всіх! — заспокоїв її Йоганнес. — Не всіх, мамо! Спочатку тільки двох, а коли прийшов Торіл, стало троє. Антак і Ведур з’явилися сьогодні пополудні. А король — щойно.
— Тільки двоє, а потім троє! — говорила Брітта, скептично крутячи в руці пиріг. — Виглядає точнісінько як нормальний горіховий пиріг. Тільки трохи менший.
— Але це надзвичайно добрий горіховий пиріг, моя люба! — переконував її король. — Спробуйте! Ніщо так не допомагає від великого переляку, як маленький відпочинок і шматок пирога.
Брітта витріщилася на нього, потім розглянула кожного зокрема і сказала:
— І ви всі стверджуєте, що ви є?
Ведур вклонився.
— Безперечно, ласкава пані, безперечно! — запевнив він. — А чом би й ні?
— Справді, чом би й ні? — пробурмотіла Брітта. — І я вас реально бачу.
Вона зітхнула, підводячись.
— Мабуть, треба повірити. О’кей, о’кей, о’кей, а далі?
— Ми ж тобі вже все розказали на човні, Брітто! — сказала Ліна. — Не будь такою нездогадливою!
— Але ж я думала, що ви хочете мене на…дурити! — відказала Брітта, і Йоганнес втішився, що вона стрималася і не вимовила того слова, яке насправді хотіла сказати. Він не був певний, що це сподобалось би медлевінґерам, та ще й коли поряд був їхній король. — Або що ви всі подуріли, як Їделунґ! У такі історії жодна людина не повірить! — Вона встала і глибоко вдихнула. — А що з ним, до речі? З цим огидним викрадачем?
— Я його зачарував, моя люба, — урочисто промовив король. — Силою всіх королів нашого народу: зачаровувати і знімати чари.
— Ходи глянь на нього! — сказав Йоганнес і потягнув Брітту до вікна.
Брітта здригнулася.
— Помалу я починаю вірити у все це.
— Ні, він справді там стоїть, Брітто! — пояснила Ліна. — Він більше не рухатиметься! Питання тільки, що нам з ним робити?
— Викинемо його в річку, — сердито сказала Брітта. — Давно треба було.
— Мамо! — попросив Йоганнес.
Брітта зітхнула.
— Ні, ні, я пожартувала! — виправдовувалася вона. — Викрадати його немає сенсу. Тож куди нам його подіти? Він такий громіздкий!