Нісс аж нахилився вперед, ближче до завіси. «Про що? — подумав спантеличено. — Про що інше?»
— Я вже давно підозрював, що десь дорогою кабель зазнав ушкоджень, — так само пошепки пояснив Ведур. — А коли кабель порветься, то ця так звана електрика вже й не може текти далі. Це ти, сподіваюся, зрозуміла. Просто шлях від вітрового колеса до майдану виявився занадто довгим. Я оце щойно знайшов те ушкодження. Якесь звірятко надгризло кабель!
— Тож ти принаймні знаєш, що ніхто не нашкодив тобі свідомо, — прошепотіла Мунна. — А я вже подумала… Хай там як, а його на майдані не було; я гарно обдивилася там довкола.
Нісс обережно спустив ноги з ліжка. Серце калатало в грудях. «Кого ж там не було?» — думав він. До завіси лише два кроки…
— Знаю, — відказав Ведур. — Але кабель не перерізано, а надгризено. Не думаю, щоб він вдався аж до таких хитрощів, аби я подумав, ніби то не він, а якийсь борсук. Чи пацюк. Як на мене, то більше скидається на пацюкову роботу.
— Ах, Ведуре! — прошепотіла Мунна, і тепер у щілину між двома частинами завіси Нісс угледів, як мати поклала голову батькові на плече. — Не впадай у відчай!
— Але ж у мене не було вибору! — зашепотів Ведур. — Надто багато медлевінґерів почали допитуватися, що ж я там роблю, у тій своїй майстерні! Тож треба було бодай показати всім мої винаходи, інакше не можна було.
— Воно то так, але ліпше було б, якби вони повірили в успішного винахідника Ведура! — тихо мовила Мунна. — Гадаю, що так було би для тебе набагато краще.
— Аби ж ти тільки знала, як мені важко терпіти все оте їхнє щире співчуття! — Від хвилювання Ведур навіть забув, що треба розмовляти пошепки. — Розуміти, що тебе вже не мають за нормального члена громади. Не знаю, скільки ще я зможу це витримувати!
— Коли-небудь ти зумієш довести їм, що твої пристрої діють, — пошепки запевнила чоловіка Мунна. — Не триватиме ж це вічно!
— Хтозна, — тихо протяг Ведур. — Ми з королем у тому певні… Поки доручення не скасовано, я й далі…
І тут Нісс відчув, як нестерпно залоскотало в носі. Тільки й устиг, що одночасно з тим чханням упасти в ліжко.
— Хлопець іще не спить? — запитав Ведур і підняв завісу.
Нісс лежав, скрутившись калачиком, на лівому боці й намагався дихати рівно.
— Бач, як він міцно спить! — промовив Ведур голосом, у якому бриніла велика ніжність. — Навіть власне чхання його не розбудило.
— То й добре, — сказала Мунна, й Нісс почув, як знов упала завіса. — Він був у справжньому відчаї через цей провальний вечір.
— Як би мені хотілося, щоби він не зазнав такої ганьби! — протяг Ведур. — Коли б я хоч міг йому все пояснити…
— Не вічно ж так буде, — втішала чоловіка Мунна. — Любий, я зготувала тобі ягня. Сідай до столу!
5
У неділю ввечері Йоганнес подумав, що, мабуть, було би розумніше таки вивчити той текст для пана Країдлінґа. Звісно, цілого тексту йому до понеділка ніяк не визубрити… Але, можливо, пан Країдлінґ задовольниться бодай тим, що пересвідчиться: Йоганнес хоче вчитися?!
«Bank Raid in Epping, — замурмотів хлопець. — Bank Raid in Epping. Police cars chased… Police cars chased…»
Ox, як він це ненавидів — робити уроки в неділю! Вихідні мають бути вихідними, днями відпочинку, вільного часу. Та це стосувалося, звісно, лише дорослих, не дітей.
Коли задзвонили у двері, хлопчик так і підскочив.
— Піди відчини! — крикнула синові Брітта. — Бо я готую домашні завдання!
Йоганнес не відповів матері, що й він займається тим самим, бо знав: для Брітти наука — ще гірша мука, ніж для нього самого, і коли вже вона якраз вгризлася в ту свою науку всіма зубами, краще її від такої справи не відривати.
Хоча цього разу таки краще б вона сама підійшла до дверей.
Бо за порогом стояв їхній новий сусід, із букетом квітів.
— Привіт! — радісно привітався той. — Тут дехто хоче за дещо перепросити!
— Що-що? — перепитав хлопець. Сьогодні сусід був у костюмі, й навіть Йоганнес бачив, що костюм той не з дешевих.
— То, може, ти покликав би свою пані матір? — засміявся гість. — Чи вона ще на роботі? Я побачив надворі ваше авто, то й подумав…
— Цілком правильно ви подумали! — підтвердила Брітта. — Оце перед вами й пані матір.