Коли в цей вечір робот ввійшов у кабінет Мартіна, він впевненим кроком попрямував безпосередньо до письмового столу, викрутив лампочку, натиснув на кнопку вмикача і сунув палець у патрон. Почувся тріск, посипалися іскри. ЕНІАК висмикнув палець з патрона і люто потряс металевою головою.
— Як мені це було потрібно! — сказав він з віддихом. — Я увесь день метушився часовою шкалою Кальдекуза. Палеоліт, неоліт, технічна ера… Я навіть не знаю, яка тепер година. Ну, як відбувається ваше пристосування до середовища? Мартін задумливо потер підборіддя.
— Кепсько, — зітхнув він. — Скажіть, коли Дізраелі був прем’єр міністром, йому доводилось мати справу з такою країною — Міксо-Лідією?
— Не маю навіть найменшого уявлення, — відповів робот. — А що?
— А те, що моє середовище розмахнулося і в’їхало мені в щелепу, — лаконічно пояснив Мартін.
— Виходить, ви його спровокували, — заперечив ЕНІАК. — Криза, сильний стрес завжди будять у людині домінантну рису її характеру, а Дізраелі в першу чергу був хоробрий. В хвилини кризи його хоробрість переходила в нахабність, але він був досить розумний і організовував своє середовище так, щоб його нахабність зустрічала відсіч на тому ж семантичному рівні. Мімо-Лідія? Пригадую, кілька мільйонів років тому вона була населена гігантськими мавпами з білою вовною. Ах, ні, згадав! Це держава з застійною феодальною системою, чи не так? Мартін кивнув.
— Так само як і ця кіностудія, — сказав робот. — Лихо в тому, що ви зустрілися з людиною, чиє пристосування до середовища досконаліше вашого. У цьому вся справа. Ваша кіностудія лише виходить з середньовіччя, і тому тут легко створюється середовище, максимально сприятливе для середньовічного типу характеру. Саме цей тип характеру визначав похмурі прояви середньовіччя. Вам же варто змінити це середовище на неотехнологічне, найсприятливіше для матриці Дізраелі. В вашу епоху феодалізм зберігається тільки в деяких окостенілих соціальних осередках, на зразок цієї студії, тому вам буде краще піти куди-небудь ще. Помірятися силами з феодальним типом може тільки феодальний тип.
— Але я не можу піти кудись ще! — поскаржився Мартін. — Тобто поки мій контракт не буде розірваний. Його повинні були анулювати сьогодні ввечері, але Сен-Сір пронюхав, у чому справа, і не зупиниться перед будь-чим, щоб зберегти контракт, — якщо буде потрібно, він наставить мені ще один синець. Мене чекає Уотт, але Сен-Сір вже поїхав туди…
— Не обтяжуйте мене непотрібними подробицями, — сказав робот з прикрістю. — А якщо цей Сен-Сад, — середньовічний тип, то, зрозуміло, він спасує тільки перед йому подібною, але сильнішою особистістю.
— А як вчинив би в цьому випадку Дізраелі? — запитав Мартін.
— Почнемо з того, що Дізраелі ніколи опинився б у подібному становищі, — холодно відповів робот. — Екологізер може забезпечити вам ідеальний екологічний коефіцієнт тільки вашого власного типу, інакше максимальне пристосування не буде досягнуто. В Росії, часів Івана, Дізраелі виявився би невдахою.
— Може, ви поясните це докладніше? — задумливо попросив Мартін.
— О, звісно! — відповів робот і затараторив: При прийнятті схеми хромосом прототипу все залежить від порогово-часових реакцій конусів пам’яті мозку. Сила активації нейронів обернено пропорційна кількісному фактору пам’яті. Тільки реальний досвід міг би дати вам спогади Дізраелі, однак ваші реактивні пороги були змінені так, що сприйняття й емоційні індекси наблизилися до величин, виміряних для Дізраелі.
— А! — сказав Мартін. — Ну, а як би ви, наприклад, подужали середньовічний паровий коток?
— Підключивши мій портативний мозок до парового котка значно більших розмірів, — вичерпно відповів ЕНІАК.
Мартін занурився в замисленість. Його рука піднялася, поправляючи неіснуючий монокль, а в очах у нього засвітилася плідна уява.
— Ви згадали Росію часів Івана. Який же це Іван? Може то…
— Іван Четвертий. І він був чудово пристосований до свого середовища. Однак це справи не стосується. Безсумнівно, для нашого експерименту ви марні. Однак ми намагаємося визначити середньостатистичні величини, і, якщо ви вдягнете екологізер собі на…
— Це Іван Грозний, так же ж? — перебив Мартін. — Послухайте, а чи могли б ви накласти на мій мозок матрицю характеру Івана Грозного?
— Вам це будь-чого не дасть, — відповів робот. — Крім того, в нашого експерименту зовсім інша мета. А тепер…
— Хвилиночку! Дізраелі не міг би впоратися з середньовічним типом, на зразок Сен-Сіра, на своєму семантичному рівні. Але якби в мене були реактивні пороги Івана Грозного, то я напевно переміг би. Сен-Сір, звичайно, важчий від мене, але він все-таки хоч на поверхні, а цивілізований… Зачекайте-но! Він же на цьому виграє. Дотепер він мав справу лише з людьми настільки цивілізованими, що вони не могли користуватися його методами. А якщо відплатити йому його власною монетою, він не встоїть. І краще від Івана для цього нікого знайти.
— Але ви не розумієте…
— Хіба вся Росія не тремтіла від одного лише імені Івана?
— Так, …
— От і прекрасно! — з торжеством перебив Мартін. — Ви накладете на мій мозок матрицю Івана Грозного, і я розправлюсь з Сен-Сіром так, як це зробив би Іван. Дізраелі був просто надто цивілізований. Хоч ріст і вага мають значення, але характер значно важливіший. Зовні я зовсім не схожий на Дізраелі, однак люди реагували на мене так, немов я — сам Джордж Арліс. Цивілізований силач завжди поб’є цивілізовану людину слабшу від нього. Однак Сен-Сір ще навіть разу не зіштовхувався з по-справжньому нецивілізованою людиною — такою, яка готова голими руками вирвати серце ворога — Мартін енергійно кивнув. — Сен-Сіра можна стримати на час — в цьому я переконався. Але, щоб вгамувати його назавжди, буде потрібен хтось на зразок Івана.
— Якщо ви думаєте, що я збираюся накласти на вас матрицю Івана, то ви помиляєтеся, — оголосив робот.
— І переконати вас будь-як не можна?
— Я, — сказав ЕНІАК, — семантично збалансований робот. Звичайно, ви мене не переконаєте.
«Я-то, може, й ні, — подумав Мартін, — але от Дізраелі… Гм-м! Чоловік — це машина»… Дізраелі був просто створений для улещування роботів. Навіть люди були для нього машинами. А що таке ЕНІАК?»
— Давайте обговоримо це, — почав Мартін, неуважно підсуваючи лампу ближче до робота. І розгорнулись золоті вуста, які колись трясли імперії.
— Вам це не сподобається, — отупіло сказав робот якийсь час по тому. — Іван не підходить для… Ах, ви мене зовсім заплутали! Вам потрібно прикласти око до… — Він почав витягати із сумки шолом і чверть милі червоної стрічки.
— Підв’яжемо-но сірі клітинки мого високоповажного мозку! — сказав Мартін, сп’янівши від власної риторики. — Надягайте його мені на голову. От так. І не забудьте — Іван Грозний. Я покажу Сен-Сіру Міксо-Лідію!
— Коефіцієнт залежить стільки ж від середовища, скільки і від спадковості, — бурмотів робот, насуваючи шолом на Мартіна. — Хоча, природно, Іван не мав би царського середовища без своєї конкретної спадковості, отриманої через Олену Глінську… Ну, от! Він зняв шолом з голови Мартіна.
— Але змін не відбувається, — сказав Мартін. — Я не відчуваю якоїсь різниці.
— На це буде потрібно кілька хвилин. Адже тепер це зовсім інша схема характеру, аніж ваша. Радійте життю, поки можете. Ви незабаром познайомитеся з Іван-ефектом. — Він скинув сумку на плече і нерішуче потопав до дверей.
— Стійте, — тривожно гукнув його Мартін. — А ви впевнені…
— Помовчте. Я щось забув. Якусь формальність, до того ви мене заплутали. Ну, не страшно, згадаю потім — або раніше, в залежності від того, де й коли буду знаходитися. Побачимось через дванадцять годин… якщо побачимось!