— «За взаємною згодою контракт анулюється… «Так, так, — сказав Уотт, ставлячи свій підпис на документі, який лежав перед ним на столі. — Ну, от і все. Але куди подівся Мартін? Адже він увійшов з вами, я сам бачив.
— Хіба? — дещо не до ладу запитала Еріка. Вона й сама морочилася над тим, яким чином Мартін примудрився так безвісно зникнути. Чи може, він, з блискавичною швидкістю, заліз під килим?
Відігнавши цю думку, вона протягнула руку за папером, який Уотт почав акуратно згортати.
— Зачекайте, — сказав Сен-Сір, випнувши нижню губу. — А як щодо пункту, який дає нам виключне право на наступну п’єсу Мартіна?
Уотт перестав згортати документ, і режисер негайно цим скористався.
— Що б він там накрапав, а я зумію зробити з цього новий фільм для Діді. А, Діді? — Він погрозив сосископодібним пальцем чарівній зірці, яка слухняно кивнула.
— Там будуть тільки чоловічі ролі, — поспішно сказала Еріка. — До того ж ми обговорюємо розірвання контракту, а не права на п’єсу.
— Він дав би мені це право, якби був тут! — пробурчав Сен-Сір, піддаючи свою сигару жахливим катуванням. — Чому, чому все повстає проти істинного художника? — Він махнув величезним волохатим кулаком. Тепер мені доведеться обламувати нового сценариста. Яка безглузда витрата часу! А вже через два тижні Мартін став би сен-сірівським сценаристом! Та й тепер ще не пізно…
— Боюся, що пізно, Рауль, — з жалем сказав Уотт. — Справді ж, бити Мартіна сьогодні в студії вам все-таки не слід було.
— Але… але він же ж не посміє подати на мене в суд. В Міксо-Лідії…
— А, здрастуйте, Нік! — вигукнула Діді з сяючою посмішкою. — Навіщо ви ховаєтеся за фіранкою?
Очі всіх звернулися до віконних фіранок, за якими в цю мить з моторністю сполоханого бурундука зникло біле як крейда, спотворене жахом обличчя Ніколаса Мартіна. Еріка квапливо сказала:
— Але ж це взагалі не Нік. Зовсім навіть не схожий. Ви помилилися, Діді.
— Хіба? — запитала Діді, вже готова погодитися.
— Так, звичайно, — відповіла Еріка і протягнула руку до документа. — Дайте його мені, і я…
— Стійте! — по-бичачи заревів Сен-Сір. Втягши голову в могутні плечі, він затупотів до вікна й відсмикнув фіранку.
— Ага, — лиховісним голосом вимовив режисер. — Мартін!
— Неправда, — промурмотав Мартін, марно намагаючись сховати свій породжений стресом жах. — Я відрікся.
Сен-Сір, відступивши на крок, уважно вдивлявся в Мартіна. Сигара в нього в роті повільно задерлася догори. Губи режисера розтягла злісна усмішка. Він потряс пальцем біля самих тремтячих ніздрів драматурга.
— А, — сказав він, — під вечір пішли інші пісні, так? Вдень ти був п’яний! Тепер я все зрозумів. Черпаєш хоробрість в пляшці, як тут кажуть?
— Нісенітниця, — заперечив Мартін, надихаючись поглядом, який кинула на нього Еріка. — Хто це сказав? Все — ваші вигадки! Про що, власне, мова?
— Що ви робили за фіранкою? — запитав Уотт.
— Я взагалі не був за фіранкою, — доблесно оголосив Мартін. — Це ви були за фіранкою, ви всі! А я був перед фіранкою. Хіба я винний, що ви всі сховались за фіранкою в бібліотеці, немов… мов змовники?
Останнє слово було обрано дуже невдало — в очах Мартіна знову спалахнув жах.
— Так, як змовники, — продовжував він нервово. — Ви думали, я будь-чого не знаю, так? А я все знаю! Ви тут всі убивці і плетете злочинні інтриги. От, значить, де ваше лігвище! Всю ніч ви, наймані пси, гналися за мною по п’ятах, немов за пораненим карибу, намагаючись…
— Нам пора, — з розпачем сказала Еріка. — Ми і так ледь-ледь встигнемо спіймати останнього кари… тобто останній літак на схід.
Вона протягнула руку до документа, але Уотт раптом сховав його в кишеню і повернувся до Мартіна.
— Ви дасте нам виключне право на вашу наступну п’єсу? запитав він.
— Звичайно, дасть! — загримів Сен-Сір, досвідченим поглядом оцінивши напускну браваду Мартіна. — І в суд ти на мене не подаси, інакше я тебе відлупцюю як слід. Так ми робили в Міксо-Лідії. Власне кажучи, Мартін, ви зовсім і не хочете розривати свій контракт. Це просте непорозуміння. Я зроблю з вас сен-сірівського сценариста, і все буде добре. От так. Зараз ви попросите Толівера розірвати цей папірець. Вірно?