Приголомшивши себе цим переліком, Мартін поклав лікті на стіл, сховав обличчя в долоні і, до свого жаху, спостеріг, що починає хихотіти. Задзеленчав телефон. Мартін, не змінюючи положення, намацав трубку.
— Хто говорить? — запитав він тремтячим голосом. — Хто? Сен-Сір… По дроту долинув хрипкий рик. Мартін випрямився, як вжалений, і стиснув трубку двома руками.
— Послухайте! — крикнув він. — Дайте мені хоч раз договорити. Робот у «Анжеліні Ноел» — це вже просто…
— Я не чую, що ви бурмотите, — ревів густий бас. — Паскудна думка. Щоб ви там не пропонували. Негайно в перший зал для перегляду вчорашніх шматків. Зараз же!
— Постривайте…
Сен-Сір ригнув, і телефон замовк. На мить руки Мартіна стиснули трубку, як горло ворога. Що користі! Його власне горло стискав зашморг, і Сен-Сір от вже четвертий місяць, затягував його все тугіше. Четвертий місяць… а не четвертий рік? Згадуючи минуле, Мартін ледь міг повірити, що ще зовсім недавно він був вільною людиною, відомим драматургом, автором п’єси «Анжеліна Ноел», окраси сезону. А потім з’явився Сен-Сір…
Режисер в глибині душі був снобом і любив накладати лапу на окраси сезону і на відомих письменників. Кінокомпанія «Вершина», ричав він на Мартіна, навіть на йоту не відхилиться від п’єси і залишить за Мартіном право остаточного схвалення сценарію — за умови, що він підпише контракт на три місяці як співавтор сценарію. Умови були настільки гарні, що здавалися казкою, причому справедливо.
Мартіна занапастив частково дрібний шрифт, а частково грип, через який Еріка Ешбі саме в той час потрапила в лікарню. Під шарами юридичного марнослів’я ховався пункт, що прирікав Мартіна на п’ятирічну рабську залежність від кінокомпанії «Вершина», якщо вказана компанія вважатиме потрібним продовжити його контракт. І на наступному тижні, якщо справедливість не восторжествує, контракт буде продовжений — це Мартін знав твердо.
— Я б випив чого-небудь, — втомлено сказав Мартін і подивився на робота. — Будьте ласкаві, подайте мені он ту пляшку віскі.
— Але я тут для того, щоб провести експеримент по оптимальній екології, — заперечив робот. Мартін закрив очі і сказав благаюче:
— Налийте мені віскі, будь ласка. А потім дайте чарку прямо мені в руку, добре? Це ж неважко. Зрештою, ми з вами все-таки люди.
— Та ні, — відповів робот, всовуючи повний келих в нишпорячі пальці драматурга. Мартін надпив. Потім відкрив очі і здивовано вп’явся на великий келих для коктейлів — робот до країв наповнив його чистим віскі. Мартін ошелешено глянув на свого металевого співрозмовника.
— Ви, напевно, п’єте, як губка, — сказав він задумливо. — Певно, це зміцнює несприйнятливість до алкоголю. Шкварте, пригощайтеся. Допивайте пляшку.
Робот притис пальці до чола над очима і провів дві вертикальні риси, немов питально підняв брови.
— Шкварте, — наполягав Мартін. — Або вам совість не дозволяє пити моє віскі?
— Як же я можу пити? — запитав робот. — Адже я робот. — У його голосі з’явилася тужлива нотка. — А що при цьому відбувається? — поцікавився він. — Це змащення чи заправлення пальним? Мартін подивився на свій келих.
— Заправлення пальним, — сказав він сухо. — Високооктановим. Ви так ввійшли в роль? Ну, киньте…
— А, принцип подразнення! — перебив робот. — Розумію. Ідея та ж, що при ферментації мамонтового молока. Мартін похлинувся.
— А ви коли-небудь пили ферментоване мамонтове молоко? — поцікавився він.
— Як же я можу пити? — повторив робот. — Але я бачив, як його пили інші. — Він провів вертикальну рису між своїми невидимими бровами, що надало йому сумний вигляд. — Зрозуміло, мій світ цілком функціональний і функціонально досконалий, і все-таки темпорування — вельми захоплююче… — Він обірвав фразу. — Але я даремно витрачаю простір і час. Отож, містер Мартін, чи погодитеся ви…
— Ну, випийте ж, — сказав Мартін. — В мене приступ привітності. Давайте смикнемо по чарочці. Адже я бачу так мало радостей. А зараз мене будуть тероризувати. Якщо вам не можна зняти маску, я пошлю за соломиною. Ви ж можете на один ковток вийти з ролі? Вірно?
— Я був би радий спробувати, — задумливо сказав робот. — З тих пір як я побачив дію ферментованого мамонтового молока, мені захотілося й самому — спробувати. Людям це, звичайно, просто, але і технічно це теж неважко, я тепер зрозумів. Подразнення збільшує частоту каппа-хвиль мозку, як, наприклад, при різкому стрибку напруги, але оскільки електричної напруги не існувало в дороботову епоху…