— Зачекай, будь ласка, до ранку, — глумливо відказали охраннікі. — Ваша честь вимагає окремого покою з ванною і телевізором? Добре, пошукаємо такого вранці. А зараз, кентику, поклади свій гарячий голівер на набиту пєрьямі подушку, і хай тебе більше ніхто не турбує. Гаразд?
Коли вони, суворо всіх попередивши, забралися геть і знову погасло світло, я сказав, що решту ночі сидітиму, а тоді звернувся до того страшного прєступніка:
— Гей ти, лягай на мої нари, коли хочеш. Тепер вони мені бридкі. Ти їх запаскудив своїм вонючім тєлом.
Тут утрутилися інші узнікі. Великий Жид, ще спітнілий після битви в темряві, кинув:
— Не піддаватимофя, братоцьки. Не поступимофя цьому хамлюфьку!
— Зажопся, юдо! — брутально урвав його новенький.
Великий Жид підхопився був, щоб довбанути його. Але тут устряв Лікар.
— Спокійно, джентльмени, ми ж бо не хочемо більше неприємностей, чи не так? — проказав він дуже по-світському, хоч той новий прєступнік так і ліз на рожен. Він вважав себе, як ви самі бачили, большім-прєбольшім цабе й гидував сидіти в камері з шістьма та ще й спати на підлозі, аж поки я зробив отой благородний жест. Але й тепер він не стримався, щоб не поглумитися над Лікарем:
— У-тю-тю, ви не хочете більше неприємностей, еге ж, імпотенти?!
— Якщо не можна заснути, давайте візьмемося за освіту, — запропонував хирлявий, хтивий і гнучкий Ласунчик Джон. Він, хоч був і гвалтівник, говорив дуже вишукано. — Нашому новому приятелеві треба дати урок.
— З’їж і оближись, мале опудало! — огризнувся новий узнік. Отут і почалося. Правда, на диво спокійно, без галасу. Новий узнік спробував закричати, однак Стіна затис йому пасть, а Великий Жид припер його до загратованих дверей, щоб при тьмяному червоному світлі зі сходів було видно, куди бити. Новачок тільки стогнав: «Ой-ой-ой!» Він виявився зовсім кволим чєловєком, ледве спроможним долбануть у відповідь. Аж тепер я збагнув, що він просто ховався за своїм гучним голосом та хвалькуватістю. Принаймні я, побачивши, як у червоному світлі бризнула червона кров, відчув у душі радісний трепет і вигукнув:
— Залиште його мені, братва!
— Атош, атош, хлопше, — підхопив Великий Жид, — це цефно. Вріш йому, Алекфе!
Вони стали навкруги, а я почав лупцювати того прєступніка. Я дубасив його кулаками, топтав черевиками, хоч вони й були не зашнуровані, а тоді підставив ніжку, і він — ба-бах! — гримнув на підлогу. Потім я ще копнув його гарненько в голівер, він зойкнув: «О-ой!» — і захропів, наче вві сні.
— Чудово, — мовив Лікар, косо глипнувши на потовченого, розпростертого на підлозі хрєна. — Гадаю, це буде йому добра наука. Хай відпочине. Може, побачить уві сні, як стає славним хлопцем.
Стомлені, ми повилазили на нари. І от мені приснився, братики, величезний оркестр — сотні музикантів, а диригент — щось середнє між Людвігом ваном і Г. Ф. Генделем, глухий, сліпий і знуджений життям. Я сидів серед духових і тримав у руках блідо-рожевий фагот, що наче був частиною мого тіла й виростав просто з черева. Я подув у фагот і голосно розреготався — ха-ха-ха! — бо відчув лоскіт. Але Людвіг ван Г. Ф. розгнівався і обєзумєл. Він нахилився до мене й так гаркнув мені у вухо, що я прокинувся, геть мокрий від поту. Насправді, як виявилось, деренчав в’язничний дзвоник — др-р-ринь! др-р-ринь! Був зимовий ранок. Коли я насилу розплющив зліплені після сну глаза, то відразу замружився від різкого електричного світла, яке вже ввімкнули в нашому звіринці. Я подивився вниз і побачив на підлозі нового прєступніка. Він був такий потовчений і заюшений кров’ю, що й досі ще не прийшов до тями. Вмить пригадалась минула ніч, і я розсміявся.
Та коли я зіскочив з нар і торкнув його босою ногою, то відчув холодне задубіле тєло. Я кинувся до Лікара й заходився термосити його. Він завжди прокидався дуже повільно, але того ранку бистро зліз із нар, як і решта в’язнів, крім Стіни, що спав мов убитий.
— Кепські справи, — мовив Лікар. — Мабуть, серцевий напад. — А тоді обвів усіх нас поглядом і додав: — Не треба було з ним так жорстоко… Вкрай нерозумна витівка.
— Облиш, Лікарю, — огризнувся Ласунчик Джон. — Ти й сам не пас задніх, коли його частували кулаками.