— Знаю, знаю.
— Хочеш, складу тобі компанію?
— Зі мною все гаразд. Обіцяю поспати, але трохи згодом. Поки що не дуже хочеться. Я не стомилася.
Каталіна кивнула, і обидві затихли. Френсісові груди спокійно здіймалися й опадали. Якщо йому щось сниться, це точно не жахи, тому Ноемі й не дуже хотілося будити його.
Та направду вона не хотіла лягати спати сама, бо боялася кошмарів, що чигали на неї у темряві. Як жити після тих страхів, які довелося побачити їм? Хіба після такого можна повернутися до нормального життя, вдати, ніби нічого не сталося, і жити далі? Вона сподівалася, що так і є, але все одно боялася лягати: а що, коли це не так?
— Лікар каже, завтра з Пачуки приїде двоє поліцейських із магістрату. З ними буде і твій батько. — Каталіна стримала позіхання. — Що ми їм скажемо? Навряд чи вони нам повірять.
Коли натрапила на двох селян із віслюками, скривавлена, побита і знеможена трійця не знала, що їм казати. Однак чоловіки були занадто вражені видивом, щоб ставити якісь питання, і мовчки провели їх до Ель-Тріунфо. Пізніше, уже в будинку лікаря Камарілло, виникла потреба вигадати щось, тому Ноемі спростила історію, розповівши, що Вірджил збожеволів і спробував повторити вчинок своєї сестри — убити всіх мешканців Дому-на-Горі, тільки цього разу не розстрілюючи їх, а почавши пожежу.
Щоправда, це не пояснювало, чому Ноемі була вдягнена в стару весільну сукню, а Френсіс — у костюм, або чому одяг обох дівчат був весь заляпаний кров’ю.
Вона знала, що Камарілло не повірив її версії подій, проте лікар вдав протилежне. У його стомлених очах Ноемі прочитала мовчазне розуміння.
— Батько допоможе все владнати.
— Сподіваюся, — відказала Каталіна. — А що, як нам висунуть обвинувачення? Сама розумієш, може статися й таке.
Якщо їх затримають, Ноемі сумнівалася, що вони залишаться тут: у Ель-Тріунфо навіть в’язниці немає. Тому в разі чого вони поїдуть до Пачуки, проте це малоймовірно. Звісно, поліція збере свідчення і складе сякий-такий звіт, одначе суттєвих доказів у них обмаль.
— Завтра ми повернемось додому, — запевнила кузину Ноемі.
Каталіна усміхнулась, і, хоч яка зморена, Ноемі була щаслива знову бачити її усмішку. Це була усмішка тієї самої чудової дівчини, яку вона знала з дитинства. Її Каталіна повернулася.
— Що ж, у такому разі поспи трохи, — сказала Каталіна, цілуючи її в щоку. — Вони будуть тут рано-вранці.
Дівчата міцно обійнялися. Ноемі не хотілося плакати, тільки не зараз. Каталіна прибрала пасмо волосся з обличчя і ще раз усміхнулася:
— Якщо тобі знадобиться допомога, я у вітальні.
Кинувши погляд на Френсіса, вона вийшла і зачинила за собою двері.
Ноемі запхала руку в кишеню кофти і намацала там запальничку — свій талісман. Нарешті можна спокійно дістати пожмакану пачку сигарет, яку ще вчора дав їй Камарілло.
Вона закурила, тупнула ногою і збила попіл у миску. Її спина боліла: вона вже давно сиділа в незручному кріслі, відмовляючись іти з кімнати попри всі прохання спершу лікаря Камарілло, а тоді й Каталіни. Не встигла зробити й кількох затяжок, як заворушився Френсіс. Вона покинула сигарету в миску, поставила її на комод і стала чекати.
Він злегка поворухнув головою, так само як і безліч разів до цього, однак зараз їй здалося, ніби щось змінилося. Торкнула його за руку.
— Розплющ очі, — прошепотіла вона. Ці слова Рут казала їй безліч разів — злякано. Проте зараз голос Ноемі був м’який і теплий.
І у винагороду їй він потроху розплющив очі і сфокусував погляд на ній.
— Ну привіт, — сказала вона.
— Привіт.
— Зараз, принесу тобі води.
На комоді стояла карафка з водою. Ноемі набрала склянку й дала йому напитися.
— Ти голодний?
— Ні. Може, поїм трохи згодом. Почуваюся жахливо.
— Та й виглядаєш не краще, — пожартувала вона.
Його губи викривились у подобу слабкої посмішки, він тихенько гигикнув:
— Так. Можу собі уявити.
— Ти проспав дві доби. Я вже думала, доведеться діставати в тебе з горлянки яблуко, як у «Сплячій Красуні».
— Це було у «Білосніжці».
— Ну, ти дійсно весь білий.
Ще раз усміхнувшись, він спробував зручніше сісти, але тут же скривився.
— Усе позаду? — прошепотів він стурбовано.
— Місцеві підіймалися на гору подивитися на згарище від дому. Кажуть, від нього залишились самі руїни. Дому-на-Горі більше немає, а з ним немає і гриба.
— Так, напевне, так і є. Щоправда… Грибниця може бути стійкою до вогню. Я чув, що певні види грибів… Наприклад…. Наприклад, зморшкові, ростуть навіть краще після лісових пожеж.