7 квітня. Минулої ночі наші астрономічні розваги тривали далі. Було чудово видно п’ять астероїдів біля Нептуна; з великим інтересом дивилися також, як укладають гігантський п’ятковий камінь на перекриття арки у новому храмі Дафніса на Місяці. Дуже забавно переконатись, що такі дрібненькі істоти, як ці селеніти, до того ж так мало схожі на людей, виявляють технічну майстерність, набагато вищу за нашу власну. Ба більше, нам навіть важко збагнути, як легко ці малюки піднімають такі величезні брили, хоча ми добре знаємо, що каміння там важить небагато.
8 квітня. Евріка! Пандіт таки показав, на що він здатний. Сьогодні повітряна куля з Канадави підпливла до нас і скинула нам на борт свіжі газети; в них міститься надзвичайно цікава інформація про канадавські чи, скоріше, амрикканські старожитності. Вам, гадаю, відомо, що впродовж кількох місяців у Райському саду, головному осередді імператорських розваг, готується підґрунтя для великого нового фонтана. Райський сад, здається, в незапам’ятні часи був, буквально кажучи, островом, бо з півночі його завжди (наскільки сягають відомі нам свідчення) обмежувала маленька річечка чи, скоріше, вузька морська протока. Ця протока потроху розширювалась, а тепер стала завширшки в одну милю. Загальна довжина острова – дев’ять миль; ширина ж його в різних місцях істотно змінюється. Весь той простір (так твердить Пандіт) приблизно вісімсот років тому був густо забудований, причому багато будинків мали аж по двадцять поверхів, тому що земля в тій окрузі (через якусь невідому причину) цінувалася дуже високо. Однак страшний землетрус 2050 року так зруйнував та перевернув усе те місто (бо воно було завелике, щоб його називати селом), що навіть найзаповзятливіші з наших археологів досі не спромоглися видобути в тих місцях достатню кількість даних (у формі монет, медалей чи написів), щоб утворилося бодай загальне уявлення про звичаї, побут корінних мешканців тощо. Майже все, що нам про них відомо на сьогодні, – це те, що вони становили галузку дикунського племені нюйокерів, яке наводнило цей континент одразу після того, як його вперше відкрив Флейт Райкер, кавалер Золотого Руна. А втім, вони аж ніяк не були зовсім нецивілізовані, в них на свій кшталт розвивались різні мистецтва і навіть науки. Можна судити, що ці люди загалом були беручкі, але чомусь страждали на дивну мономанію будувати те, що у стародавніх амрикканів мало назву «церква», – щось таке на зразок пагоди, де люди поклонялися двом ідолам, що звались Багатство та Мода. Кінець кінцем, кажуть, острів на дев’ять десятих перетворився на таку молитовню. А жінки, здається, були по-чудному спотворені природною опуклістю в місці, розташованому нижче найвужчої частини спини, – хоча, і це найменше піддається розумінню, таке спотворення вважалося втіленням краси. В якийсь воістину чудодійний спосіб збереглися дві чи три картинки, що зображують цих незвичайних жінок. Вони виглядають вельми дивно, вельми дивно – щось середнє між індиком і дромадером.
Так от, оці кілька деталей – то й усе, що дійшло до нас від тих прадавніх нюйокерів. Повідомляється, одначе, що під час копання в центрі імператорського саду (котрий, як ви пам’ятаєте, займає весь острів) робітники видобули із ґрунту кубічну брилу, витесану з граніту, вагою кількасот фунтів. Вона дуже добре збереглася – їй майже не завдав шкоди навіть той руйнівний землетрус, що поховав брилу під землею. На одній із граней брили виявлено мармурову дошку з (ви тільки подумайте!) письменами – цілком розбірливими письменами. Пандіт мало не збожеволів од захвату. Відокремивши цю дошку, за нею знайшли порожнину, в якій стояла свинцева скринька, повна всяких монет; а ще там був довгий сувій з якимись іменами, кілька аркушів з текстом, на вигляд дуже схожих на газети, і ще деякі предмети, що становлять величезний інтерес для археологів! Не може бути сумніву: все це – найсправжнісінькі амрикканські реліквії, що належать саме племені нюйокерів. Скинуті нам на борт газети містять зображення монет, рукописів, тогочасних книг тощо. Я переписала вам для розваги нюйокерські письмена з мармурової дошки:
Цей Наріжний Камінь
Пам’ятника на Честь
ДЖОРДЖА ВАШІНГТОНА
закладено з відповідними урочистостями
в 19-й день жовтня 1847 року,
в роковини здачі
Лорда Зернуолліса[20]
Генералові Вашінгтону в Йорктауні
1781 року н.е.
при сприянні
Монументальної Асоціації імені Вашінгтона,
місто Нью-Йорк
Те, що я оце тут подаю, є буквальний переклад, виконаний особисто Пандітом, отже, ніяких помилок бути не може. З цих кільканадцяти збережених часом слів ми добираємо багато надзвичайно важливих наукових відомостей, не в останню чергу цікавих, зокрема, тим фактом, що вже тисячу років тому справжні пам’ятники вийшли з ужитку, разом з іншими вкрай потрібними речами: люди задовольнялись, як і ми тепер, лише тим, що оголошували бажання звести монумент у якомусь не дуже віддаленому майбутньому; закладали ретельно наріжний камінь, «покинутий, самотній» (вибачте мені цю цитату з великого амрикканського поета Бентона[21]!), як запоруку шляхетного наміру. З цього чудового напису ми також цілком недвозначно дізнаємося все про ту знаменну здачу – а саме: як і де вона відбувалась, і що здавали. Що стосується де, то це був Йорктаун (а де він усе-таки був?), а щодо що, то це був генерал Зернуолліс (напевне, якийсь багатий торговець зерном). Його й здали. Письмена увічнюють здачу – чого? – ну, «лорда Зернуолліса». Єдиним питанням лишається, куди вони могли його здати. Але коли згадаємо, що ті дикуни напевне були канібалами, то дійдемо висновку, що вони здали його на сосиски. Що ж до того, як відбувалася здача, сказано ж цілком ясно: лорда Зернуолліса здали (на сосиски) «при сприянні Монументальної асоціації імені Вашінгтона» – безперечно, благодійного товариства, що займалось урочистим похованням наріжних каменів… Але, рятуй нас сила Божа! Що там коїться? А, розумію – наша повітряна куля луснула, ми скоро шубовснемо в море. Тому я встигну додати тільки таке: побіжний перегляд відбитків монет, газет і всього іншого переконує, що справді визначними людьми тих часів серед амрикканів були такий собі Джон, коваль, і такий собі Захарія, кравець[22].
Прощавайте ж, до зустрічі. Одержите ви коли цього листа чи ні, то справа зовсім неістотна, оскільки загалом я писала собі для розваги. Одначе я запхну рукопис у пляшку й кину в море.
20
Зернуолліс – англійський генерал Чарлз Корнуолліс (1738–1805), що здався в полон військам Дж.Вашінгтона.
22
Захарія, кравець – Захарія Тейлор (1784–1850), дванадцятий президент США (1849–1850). «Тейлор» англійською означає кравець.