Раптом зрозумівши, що її думки недоречні, Анна скривила губи в гіркій посмішці. Яка тепер різниця, що сказав би Адам і чи схвалив би він її прогулянку? Чомусь ніяк не могла позбутися звички звіряти кожну свою дію та вчинок із його оцінкою. Так, ніби досі жила з ним одним життям, а не втратила його назавжди.
Анна ковзнула рукою у рукавичці по мокрому каменю поручнів і мимоволі відсмикнула руку, бо навіть крізь цупку лайкову рукавичку її пронизав холод твердої та вологої поверхні. Господи, моторошно ж як. Чого їй не сидиться вдома? Невже посеред саду і на тому місці, де вони з Адамом були щасливі, полегшає? Адам помер і нічого не повернеш, не переживеш наново, не зміниш. Так багато не збулося, не склалося, не здійснилося.
Хотіла торкнутися живота, проте рукавичка заважала, й Анна зняла її. Холоду не відчула, просто незахищеною долонею виразніше відчувалися рухи дитини в животі.
Анна ледь підняла чорну бумазейну спідницю, машинально ступила крок вперед, якось невдало поставила ногу на край сходинки і раптом посковзнулася на обледенілому камені… О Боже! Боже!
Анна гарячково спробувала вхопитися за поручень, потім за стовпець загороди, знову за поручень, заплуталася у важкій зимовій накидці – і зрозуміла, що остаточно втрачає точку опертя.
Злякано хитнувшись, Анна ступила мимовільний крок вперед, проте зачепилася підбором за нижні спідниці і з жахом зрозуміла, що не може втримати рівновагу.
Вона ще раз спробувала схопитися за поручень, звільнити черевичок, ногу, останнім відчайдушним зусиллям затриматися на верхній сходинці, але відчула, що летить шкереберть і не може зупинитися. О Боже! Боже, тільки не на живіт!
Розділ 5
Отямилася Анна від різкого болю в збитих колінах і в невдало підставленій для захисту від падіння руці. О Боже! Таки впала! А дитина? Її дитина! Як вона?
Важко опершись на збите коліно, Анна сіла на землю і злякано обмацала живіт. О, ні, дитина не рухається!
Анна з жахом притиснула обидві долоні до живота і за мить почула під пальцями поштовхи. О Господи, таки рухається! Тільки б минулося! Все що завгодно з нею самою, тільки аби все було добре з дитиною.
Анна спробувала підвестися, проте якось невдало повернулася і мимоволі скривилася від різкого болю у нозі. Так проїхалася колінами по сходах, що тепер не могла стати на ноги. Яким тільки дивом не впала на живіт? Чи, може, таки щось там пошкодила?
Намагаючись не застогнати від болю, Анна ледь закусила губу, трохи підняла нижні спідниці й легенько торкнулася рукою живота. Не відчувала жодного натяку на гострий біль ані в животі, ані в крижах, лише розбите коліно дуже кривавило, а ще немов вогнем опекло збиту долоню, якою зачепила землю. Витерши спідницею кров з коліна, Анна спробувала роздивитися в темряві ушкоджену руку. Хоч би не зламала. Тільки поламаної руки бракувало в пологах, і тим паче, коли дитя народиться.
Вона обережно порухала пальцями. Та ні, здається, нічого серйозного. Навіть зап’ясток не вивихнула, лише долоню пошкодила.
Здоровою рукою Анна витягнула з кишені носовичок і туго обмотала ушкоджену долоню. Принаймні так кров не тектиме, а вдома перемотає руку старанніше.
Опершись на здорову руку, Анна незграбно підвелася із землі. Ні, це просто диво, що вона нічого серйозно собі не пошкодила. Так летіла, що досі дихання сперло і все в грудях болить. Анна знов торкнулася живота. Чи, може, з дитиною щось таки сталося? Гепнулася додолу з таких високих кам’яних сходів, що взагалі вбитися на смерть можна, не те що дитя в животі пошкодити. Щастя, що хоч головою не вдарилася і не знепритомніла, бо замерзла б тут під сходами. Он сніг не лише кружляє в повітрі, але й лягає на землю серпанком та навіть не тане. Мороз серйозно береться. Тому й сходи геть заледеніли після дощу. Шкода, що в темряві не помітила цього і почала спускатися. І чого її взагалі понесло у таку негоду на вулицю? Декілька хвилин Анна стояла, з тривогою прислухаючись до себе. Ні, здається, окрім долоні та коліна нічого сильно не болить. Невже обійшлося? Господи, тільки б обійшлося! Намагаючись не посковзнутися ще раз на обледенілих сходинках, Анна міцно схопилася здоровою рукою за поручень й обережно піднялася по сходах на ґанок. Почувалась ніби у жахливому сні й мало що тямила. Довкола темрява, холод, вітер сипле в очі колючим снігом, а вона чогось опинилася на вулиці. Так, ніби втрапила сюди в напівпритомному стані, а зараз намагається втямити, навіщо прийшла. Пороблено їй, чи що? Певно, в голові перекручується від того, що пологи ніяк не розпочинаються.