Анна знову витерла очі й глянула в простір темного саду за вікном. Може, вони й праві. У кожного свій хрест, і треба вміти гідно його нести.
Відійшовши від вікна, Анна почала готувати речі до пологів, але, почувши шум на подвір’ї, все облишила і з тривогою прислухалась. Гримнули вхідні двері, перемовилися між собою покоївка з куховаркою, Зоню про щось запитала Тереза. Дивно. І покоївка повернулася, і сестра Адама теж тут, але чомусь не чути, щоби з ними прийшов хтось чужий. Невже не привели ані повитуху, ані лікаря? Ні, це просто неймовірно! З кожною хвилиною біль дужчає, а вони нікого не привели. Не дай Боже, знову без допомоги народжувати доведеться.
– Анно, що ж ти твориш? – Стрімко ввірвавшись у кімнату, Тереза занепокоєно озирнула невістку з ніг до голови. – Геть чисто звар’ювала?[19] Мало тобі проблем, так ти ще й надумала посеред ночі пригод собі шукати! Що тобі на вулиці треба було?
Анна розпачливо глянула на сестру Адама.
– Так хто ж знав, що я зі сходів впаду. Тепер от…
– Та розказали вже мені. Дуже забилася? Нема кровотечі? – Тереза з тривогою озирнула заляпану кров’ю спідницю Анни, тоді перевела погляд на її живіт. – Дитя хоч рухається? Нічого не пошкодила собі чи дитині?
– Та ніби нічого. Рухається. – Анна прислухалася до себе. – Але пологи щось надто стрімко починаються. Відразу так сильно болить, що терпіти важко. Думала, ви лікаря чи повитуху приведете. Невже знов нікого не застали?
– Уяви! Але не переживай, зараз інший лікар прийде. – Тереза підійшла до Анни ближче. – Моя покоївка побігла по нього. З хвилини на хвилину приведе. Наразі перевдягнися. Вся спідниця в болоті та крові. Де в тебе чиста білизна? У цій шафі?
Тереза швиденько подіставала все необхідне, допомогла Анні перевдягнутися в чисте і наказала кухарці нагріти води, а покоївці перестелити постіль. Сама заходилася вибирати речі для пологів та складати на невеличкий столик при ліжку. Час від часу кидала занепокоєний погляд на Анну, яка тепер не лише ходила кімнатою, припадаючи на ушкоджену ногу, але й дедалі виразніше мучилася від болю в животі й хапалася за стіну, меблі та закусувала губи у нападі болючих спазмів.
– Як почуваєшся? Ще можеш терпіти? Не вродиш у тій хвилі?
– Не мала б… – Ледь прикусивши губи, Анна з острахом прислухалася до себе. – Але здалось би глянути, що там. Якось підозріло сильно тисне донизу. І болить так, ніби ножем вдарили. Недобре все це.
Тереза скрушно зітхнула, підійшла до вікна і, відхиливши важку штору, визирнула на вулицю.
– Сказала покоївці, щоб негайно вела сюди лікаря. Зможеш іще трохи потерпіти?
– Хіба я знаю… Напевно, зможу… – Анна зупинилася. – О, згадала… Ви там скажіть, щоб глянули, чи Люцина, Еля і Яся сплять. Не треба їм дивитися. Ще налякаються.
– Сказала вже. За ними приглянуть і заспокоять, якщо прокинуться.
– Добре, бо хоч вони дівчатка, але не треба, щоб…
Раптом Анна вчепилася рукою в бильце крісла і зігнулася у різкому нападі болю.
– Ні, не зможу чекати… Починається… О Боже ж милий, як сильно заболіло… Минулого разу так сильно не боліло! О!
Тереза занепокоєно подивилася на Анну і спохмурніла.
– Добре було б протриматися ще хоча б квадранс часу. Зможеш?
– Хіба я знаю. Води відійшли ще дві години тому. Щось не так! Розумієте, щось не так! О Боже…
Анна хапнула повітря ротом і розпачливо обхопила живіт руками.
– А якщо я зараз народжу? Воно ж задушиться там! Так швидко не можна народжувати! Я вмру, і дитина не виживе! Ой, воно…
Вмить оцінивши ситуацію, Тереза підхопила Анну під руку і ледь не силоміць потягнула до ліжка.
– Нічого воно не задушиться і ніхто не вмре… Лягай на бік і спробуй розслабитися. Бракувало, щоб дитину тут мені зараз вродила ось так алярмово.[20] Заспокойся. Чуєш, що кажу? Не смій мені навіть думати про недобре. Все у тебе нормально. Мусиш народити цю дитину. Зрозуміла?
Тереза з тривогою подивилася на Анну, яка злякано зіщулилася на краєчку ліжка, нахилилася до неї і швидко відгорнула її сорочку вгору.
– Подивлюся, що там у тебе діється. Нічого ще не зрозуміло. Зараз вирішимо, що нам з тобою робити. Прості дівки в полі народжують, а ти тут в теплі та з вигодами! Все буде добре. Чого наперед панікуєш?
Міцно зціпивши зуби, Анна на мить приглушила в собі стогін, тоді не втрималася і таки застогнала.
– Бо болить… Дуже сильно болить… Та що там вирішувати… Так болить і так тисне донизу, що аж пече… О Матка Боска, я не зможу народити дитину! Не рухайте… Мені боляче!