– Ну, і чого ж ти так кричиш? – спохмурнівши ще дужче, Тереза підвелася і накинула на ноги Анни ковдру. – Кровотечі нема. Тільки сама себе і мене настрашила. Ляж собі ось так помаленьку на бік і заспокойся. Зараз ще раз пошлю когось по допомогу. Ще маємо час. Принаймні з півгодини.
– Думаєте? – Анна приглушено застогнала від ще одного гострого нападу спазмів, проте спробувала опанувати себе. – Може, ця дитина просто дуже велика, тому й болить сильніше… Я терпітиму… Ой!
Тереза якось непевно хитнула головою.
– Може, й велика… Побачимо. Зараз ти ліпше не вставай і не ходи по покою. Полеж собі спокійно, а я пошлю когось по іншу повитуху. Знаю тут одну. Мешкає поряд. Приходила до моєї покоївки якось… Була одна проблема, то вона дала раду. Не чула, щоправда, щоб її приводили до когось з доброго товариства, але менше з тим. Зараз і така згодиться.
Розділ 7
Залишившись у спальні сама, Анна міцно закусила краєчок подушки, і, коли нахлинула нова хвиля болю та спазмів, спробувала не кричати. Насилу стрималася. Так нестерпно боліло, що не могла спокійно лежати, і щосили вперлася ногами в бильце ліжка. Та що ж воно так сильно болить? Аж в очах темно. Господи, невже це ніколи не закінчиться?
Обхопивши живіт рукою, Анна приглушено застогнала. Ще й Тереза ніби навмисно десь запропастилася. Господи, що ж воно так тисне донизу? Ще народить зараз.
Міцніше закусивши край подушки, Анна заледве перетерпіла черговий напад спазмів, а коли відпустило, знесилено відкинулася навзнак. Це вже не просто перейми, а дитина ось-ось з’явиться на світ. Якесь нещастя на її голову. Щойно надходить час народжувати, то обов’язково всі лікарі та повитухи десь щезають. Не приведи Господи, ще дитя почне народжуватися з наступною хвилею спазмів, а прийняти нікому. А якщо дитина обвита пуповиною? Що тоді?
Анна з тугою глянула у вікно, де на небі потроху займався світанок. Якщо з дитинкою станеться щось погане, нізащо не подарує собі того, що так нерозважно повелася сьогодні, що пішла надвір і впала.
Тримаючись руками за живіт, Анна спробувала сісти. Посунулася трохи і перенесла вагу тіла на ноги. Ніби нічого. Відпустило трохи. Сильно не болить. Треба покликати Терезу. Нехай сама пологи приймає. Нічого не станеться. Елю ж прийняла. А тут законна дитина Адама народжується. Мусить допомогти.
Обережно підвівшись на ноги, Анна трохи постояла, насторожено прислухаючись до себе, тоді ступила кілька несміливих кроків. Навіть взялася за клямку, щоб відчинити двері, проте раптово тіло пронизала гостра хвиля болю – і Анна мимоволі випустила з руки клямку та вхопилася за стіну. Боже, як сильно заболіло. Аж дух забило. Ніби хтось вивернув усе всередині. Біль був сильним, несподіваним та різким, цілком спаралізував думки, забрав орієнтацію і не дозволяв рухатися декілька довгих хвилин.
– О Матка Боска, як болить, – не в змозі втриматись на ногах, Анна вклякнула на землю, проте якось невдало оперлась на ушкоджене коліно і приглушено застогнала, бо тіло одночасно з болем у коліні скрутив новий ще дужчий спазм болю в животі. – Та що ж воно таке! Терезо! Терезо! Ходіть сюди! Намагаючись підвестись на ноги, Анна декілька разів ковзнула долонею по жорсткому ворсі килима, спробувала схопитися за край, проте не змогла знайти точку опертя, лише від того, що занадто сильно вчепилася в килим, почали дужче кровити збиті пальці та долоня.
– О Господи, та де ж всі поділися в цій хаті? – Анна обхопила живіт скривавленими долонями. – Терезо! Я вже не можу терпіти! Терезо! Ох!
Незграбно перевернувшись навзнак, Анна лягла на підлогу і перевела подих, а потім, долаючи біль, посунулася вгору і важко оперлася плечима на стіну. Біль та тиск внизу живота не відпускали, навпаки, щосекунди дужчали та ставали нестерпними. А якщо дитина саме зараз з’явиться на світ? Що з нею робити? Як допомогти?
– Терезо! Терезо! – обхопивши живіт руками, Анна вперлася п’ятками в підлогу і спробувала дихати рівніше. – Терезо, я вже не можу терпіти! Ох! Терезо…
Анна перечекала хвилю болю і важко перевела подих. Та що ж воно за нещастя таке? Чого ж воно так тисне там внизу? Дитя сунеться занадто швидко. Ще народиться зараз.
– Та дідько вас всіх візьми! Терезо, Зоню! Йдіть сюди! Воно народжується!
Анна відкинула спідниці вгору і почала налякано обмацувати живіт руками. Твердий, як камінь. Дитя таки виходить.
– Терезо! Терезо… – з жахом дивлячись на те, як під її долонею дедалі дужче напружується живіт, Анна раптом закричала від нового ще гострішого нападу болю. – Терезо, я… вже… не можу… Терезо!