Як і багато інших художників, Нурі-ефенді ніколи не знав нормального життя, не досяг особливих успіхів у своєму ремеслі й зістарився намарне. Проте він не просто роками надаремне гнувся над робочою дошкою й наживав собі горба, Нурі-ефенді також іще й стежив за ходом роботи в цеху, за тим, хто яку розмальовує сторінку.
Я вперше захоплено розглядав сторінки «Сурнаме», де розповідалося про святкування з нагоди обрізання синів нашого падишаха. Історії про святкування цієї події протягом п'ятдесяти двох днів усім Стамбулом, усіма ремісниками, людьми різних верств, докотилися до моїх вух аж у Персії. Про книжку, де описуються ті врочистості, я почув, ще коли за неї тільки взялися.
Ось перша ілюстрація, яку поклали переді мною. На ній наш падишах, Покровитель світу, розмістившись у галереї палацу покійного Ібрагіма-паші, поблажливо спостерігає за гуляннями внизу на Ат-майдані[81]. Риси його обличчя не настільки точні, щоб відрізнятися від чужих, проте воно намальовано професійно й з увагою. Ілюстрація складається з двох сторінок, падишах зображений ліворуч. А в правій частині, в аркових вікнах, видно візирів, пашів, перського, татарського, європейських, і зокрема венеційського, послів. Усі вони не відводять поглядів од майдану. Але оскільки серед них немає падишаха, то їхні очі виведені з поспіхом та недбало, вони не зосереджені. Таке розташування героїв та споруд повторюється й на решті ілюстрацій, щоправда, стіни, черепиця, дерева мають інший вигляд та забарвлення. Каліграфи напишуть тексти, малярі закінчать малюнки й «Сурнаме» оправлять. Отож читач, гортаючи сторінки, повсюди натраплятиме на ту саму постать падишаха, котрий дивиться на один і той самий майдан. Це стосується й зображення гостей, а урочистості та дійства на Ат-майдані та їхнє забарвлення змінюватимуться щосторінково.
Юрмисько на Ат-майдані накидалося на сотні чаш із пловом і перелякано шарпалося від зайців та птахів, котрі з'являлися із розшматованого печеного бика. Перед падишахом на величезному возі проїжджав цех ковалів. Один із них лежав посередині голий, а на груди йому поклали важезне ковадло і, їдучи, кували на ньому мідь, змушуючи жертву зносити удари молотів. Склярі, проїжджаючи перед падишахом на тих-таки возах, наносили на скло кипариси та гвоздики; кондитери читали солодкі вірші й вели верблюдів, нав'ючених мішками з цукром та клітками з «цукровими» папугами; майстри, що виготовляли замки, демонстрували свої найрізноманітніші вироби: навісні, засувні, зубчаті, для футлярів — і нарікали на нинішні непевні часи та нинішні непевні двері. Над зображеннями скоморохів постаралися Келебек, Лейлек і Зейтін. Один скоморох катав яйця по жердині, наче по широкій мармуровій підлозі. Другий — підігравав йому в бубон. Капудан Килич Алі-паша[82] змусив полонених у морських боях ґяурів вибудувати на возі гору з багнюки й попровалюватися туди. А коли віз проїжджав повз падишаха, паша підірвав угорі порох. В такий спосіб він показував, як змушує стогнати землі невірних. Безбороді й безвусі м'ясники з жіночими обличчями, одягнені в каптани баклажанно-рожевого кольору, з ножами в руках, посміхалися, дивлячись на обдерті овечі туші, підвішені до гаків. Перед очі падишаха притягли на ланцюгах лева. Його роздратували, й він ревів та метався з налитими кров'ю очима, а глядачі аплодували дресирувальникам. На іншій сторінці лев, як символ ісламу, ганявся за свинею, пофарбованою в буро-рожевий колір, яка означала ґяурів. Перед падишахом постав віз із розміщеною на ньому цирульнею. З її стелі вниз головою звисав клієнт, якого голив цирульник, а його помічник, весь у червоному, тримав перед клієнтом пахуче мило на срібному блюдечку та дзеркало й чекав на свої чайові. Вдосталь намилувавшись їхнім зображенням, я запитав:
— Хто ж автор цього дивовижного витвору?
— Гарний малюнок — це заклик збагачувати людське життя, заклик до любові, пошани до розмаїтості створеного Аллахом світу, самопізнання та віри. Важить його краса, а не авторство.
Маляр Нурі, виявилося, не такий простий, як я вважав. Він обережний, бо здогадується, що Еніште послав мене сюди в розвідку, чи всього лиш повторяє слова головного майстра Османа?
— Всі заставки тут робив Заріф-ефенді? — запитав я. — А хто прийде на його місце?
Крізь прочинені двері, що вели на подвір'я, почулося дитяче волання. Мабуть, карали фалакою[83] учнів, які приховали в своїх кишенях сухі червоні фарби чи золоту фольгу. Швидше за все карали отих двох, що нещодавно тремтіли на холоді.
81
83