— Ох же ж гарно написав! Він — справжній поет, — промовила я.
— «Може, ти якийсь янгол, що боїшся, аби не порушили твоєї святості», — здерто з Ібн Зерхані. Я напишу ще краще, — сказав він, дістаючи з кишені власного листа. — На. Віднесеш це Шекюре.
Вперше мене не порадували гроші, додані до листа. А хвороблива закоханість цього чоловіка викликала відразу. Ніби намагаючись підсилити цю неприязнь, Хасан відкинув у бік свою добропорядність, чого раніше не було, й пихато кинув:
— Передай їй: якщо ми захочемо, то за допомогою кадія змусимо повернутися до нашого дому.
— Справді таке сказати?
Запала мовчанка.
— Не треба, — відповів він.
Світло від лампи впало йому на обличчя. Погляд був ніби в дитини, котра усвідомила свою провину. Я не раз бачила людей у такому стані. Тому-то поважаю чуже кохання й розношу листи. Зовсім не заради грошей, як хтось думає.
Я зібралася йти. Хасан затримав мене біля дверей.
— Ти розповідаєш Шекюре, що я не можу без неї жити? — в нестямі запитав він.
— А хіба ти не пишеш про це в листах?
— Як, як я переконаю в цьому Шекюре та її батька?
— Як хороша людина, — сказала я і попрямувала до виходу.
— Пізно ставати хорошим у моєму віці… — зболений душею, промовив він.
— Хасане Джавуш, ти почав заробляти добрі гроші. А це й робить людину доброю, — відповіла я й пішла.
У Хасановому домі було похмуро й тоскно. Коли я покинула його, мені здалося, що надворі аж потепліло. Сонце пестило моє лице промінням. Як я хочу, щоб Шекюре була щасливою. Але ж не можна зовсім викинути з голови отого горопаху з сирого, холодного, похмурого будинку. Несподівано для самої себе я звернула в бік ринку Бахаратчилар, що в кварталі Лалелі. Я цього не планувала, але сподівалася, що там запахи кориці, шафрану, перцю приведуть мене до тями. Проте не допомогло.
Коли я передала листа Шекюре, та першим ділом запитала про Кару. Полум'я кохання безжально поглинає кожне серце — відповіла я, і їй це сподобалося.
— Все місто, навіть жінки зі шпицями в руках, гомонить про вбивство Заріфа-ефенді, — перемінила я тему.
— Хайріє, наготуй халви й віднеси нещасній вдові Заріфа-ефенді Кальбіє, — звеліла Шекюре.
— На похорон збирається ціле юрмисько прихильників Ерзурумійця. А родичі Заріфа-ефенді говорять, що кров майстра волає до помсти, — заторохтіла я.
Однак Шекюре почала читати листа Кари. Я сердито стежила за її видом. Життя попокидало цією жінкою. Вона вміє контролювати свою пристрасть, оберігаючи її від чужого ока. Шекюре рада, що я замовкла. Для неї то була ознака мого розуміння, наскільки важливий лист Кари. Дочитавши його, вона всміхнулася до мене. Я ж задля її втіхи запитала:
— Що пише?
— Як мала дитина… Закохався в мене.
— І що ти думаєш робити?
— Я — заміжня жінка, яка чекає чоловіка.
Зізнаюся: після того як я вгамувала свою цікавість, брехня Шекюре зовсім мене не обурила, як ви гадаєте. Її слова, навпаки, заспокоювали. Я переносила купу листів, і не одній молоденькій дівчині або жінці давала поради. Якщо вони надавали листам стільки уваги, як Шекюре, то це було запевненням на всі сто, що півсправи зроблено. Щоправда, деяким з них могли б дістатися й кращі чоловіки.
— А що в другому? — знову запитала я.
— Я не маю бажання читати сьогодні Хасанового листа, — відповіла та. — А Хасан знає, що Кара повернувся до Стамбула?
— Звідки?!!
— Ти спілкуєшся з Хасаном? — запитала моя красунечка, широко розплющивши карі оченята.
— Задля тебе й балакаю з ним.
— Ну, то що скажеш?
— Важко йому. Дуже він тебе любить. Якби й іншу покохав — нелегко тобі буде його позбутися. Те, що ти приймаєш листи від Хасана, живить його надію. Бійся цього баламута. Хасан не просто налаштований повернути тебе до їхнього дому, а й одружитися, визнавши старшого брата мертвим.