Детч лежав біля Френсі й шепотів, притуливши вуста їй до вуха.
— І я буду хорошим, Френсі, слово чести! В армії мене мали призначити сержантом, а це доводить, що в мені щось є. Тільки но трапиться нагода, я заощаджу грошей і ми поїдемо разом за океан і я покажу тобі Шато Тьєррі, Париж і все інше. Слово чести, тобі сподобається у Франції… Там усі міста стародавні, дуже смішні, але затишні, і є гарненькі кафе, де сидиш біля невеличкого столика на сонечку й стежиш, як повз тебе ходять люди, а їжа смачна й подобатиметься тобі, і є готелі, де можна перебути ніч і ніхто не спитав би нас, чи ми одружені, чи ні. І у них дуже зручні великі дерев’яні ліжка, а сніданок дають просто до постелі. Тобі там сподобається, Френсі!
Вони йшли обідати, саме в снігопад. Величезні пластівні крутилися навколо, цяткуючи яскраво освітлену вулицю блакитним, рожевим і жовтим, стираючи перспективу.
— Еллі, мені не хочеться, щоб ти бралася до цієї роботи… Тобі варто зостатися в театрі.
— Але, Джімпсе, треба ж нам якось жити.
— Я знаю… знаю. Ти, справді, була не при розумі, коли одружувалася зо мною.
— Не будемо більше говорити про це.
— Давай повеселимось сьогодні. Адже це перший сніг.
— Це, здається, тут. — Вони спинилися перед неосвітленими ґратчастими дверима. — Треба спробувати.
— Дзвоник дзвонить?
— Мабуть.
Одчинилися внутрішні двері й визирнула дівчина в рожевому фартусі.
— Bonsoir, mademoiselle!
— A… bonsoir, monsieur dame. — Вона впустила їх до освітленого ґазом передпокою, повного пальт, капелюхів і шалів. Із завішаних запиналом дверей ресторану в обличчя їм війнув гарячий дух хліба, коктейлів, смаженини, духів, губної помади, стукіт і дзюркотливі розмови.
— Я чую дух абсенту, — мовила Еллен. — Давай, вип’ємо.
— Але, — та це ж Конґо. Пригадуєш Конґо Джека з Приморського готелю?
Конґо стовбичив кінець коридору, киваючи їм. Обличчя йому дуже засмагло і його прикрашали блискучі чорні вуса.
— Галло, містере Ерф! Як ся маєте?
— Як сир у маслі, Конґо, знайомтеся з моєю дружиною.
— Якщо ви не гребуєте кухнею, то ходімо вип’ємо там по чарочці.
— А звичайно. Кухня — найкраще місце в оселі. А чого ви шкутильгаєте? Що вам сталося з ногою?
— Foutu… я залишив її в Італії. Не міг привезти з собою, бо її відтяли мені.
— Як же це?
— Ота проклята подія на Монте Томба… Мій зять дав мені чудову протезу. Сідайте тут. Гляньте, мадам, угадайте тепер, яка нога справжня.
— Ніяк не можу, — сміючися відказала Еллен. Вони примостилися біля невеличкого мармурового столика в повнісінькій людей кухні. Посередині стояв великий стіл, де дівчина накладала страви на тарілки. Біля плити поралися два кухарі. Шкварчало масло, виповнюючи масними пахощами повітря. До них шкандибаючи, наблизився Конґо з трьома склянками на невеликій таці. Постояв біля них, поки вони пили.
— Salut! — мовив він, підносячи вгору свою склянку. — Коктейль з абсенту, такий, як виготовлюють у Новому Орлеані. З ніг збиває людину.
Він витяг картку з кишеньки в камізельні.
МАРКІЗ ДЕ КУЛОМЬЄ
імпорт
Ріверсайд, 11121.
— Може колись вам буде треба чогонебудь. Я продаю тільки ще до війни привезені напої. Найкращий на весь Нью-Йорк контрабандист.
— Якщо в мене будуть коли гроші, я неодмінно проп’ю їх у вас, Конґо. А як справи?
— Дуже добре. Якось розповім вам. Але саме тепер дуже заклопотаний… Оце пошукаю вам столика в ресторані.
— Цей ресторан ваш?
— Ні, мого зятя.
— Я не знав, що у вас є сестра.
— Я теж цього не знав.
Коли Конґо, шкандибаючи, пішов од їхнього столика, поміж них, немов огнетривала запона в театрі, запала мовчанка.
— Він дуже втішний чоловік, — силувано засміявшися, мовив Джіммі.
— А й справді.
— Слухай, Еллі, давай вип’ємо ще коктейль.
— Давай.
— Треба впіймати Конґо та витягти з нього якусь історію про контрабандистів.
Простягши під столиком ноги, він доторкнувся до ніг Еллен. Вона, похапливо, відсунулася. Джіммі почував, як ворушаться йому щелепи, коли він жує. Вони так стукотіли під шкурою, що він боявся, щоб не почула Еллі. Вона сиділа насупроти нього в сірому строї, її шия разюче гарно вирізьблювалася на тлі облямованого мереживом викота блюзки, голова у тугому сірому капелюшкові похитувалась, а вуста були підмальовані. Нарізаючи малесенькими шматочками м’ясо, вона не їла його й не промовила ані слова.