Розі щойно встромила гребінця з штучними діямантами в своє чорне волосся. Кивнувши головою, вона підвелася. Це була гладка, стегнаста жінка з великими чорними очима й лукуватими бровами, одягнена в корсет, облямований жовтим мереживом, і в рожеву шовкову сорочку.
— Одягни все, що у тебе найкращого, Розі. Я хочу, щоб ти прибралася, немов різдвяна ялинка. А тоді ми поїдемо до Ель Фей і приголомшимо цього Ніколза. Взавтра я мотнуся до нього й зроблю ту пропозицію… А тим часом, давай перехилимо чарочку.
Він пішов до телефона.
— Пришліть нарубаної криги й дві пляшки содової води на четвертий поверх, чотири. Прізвище Сільвермен. Тільки швидше!
— Джеку, давай покинемо все це, — вигукнула, зненацька, Розі. Вона стояла біля дверцят шафи, держачи на руці сукню. — Я не стерплю цього неспокою… Він уб’є мене! Давай поїдемо до Парижу, до Гавани, де хочеш, і почнемо все знову.
— І тоді неодмінно потрапимо на слизьке. Нас обвинуватять у великій крадіжці. А ти ж певно не хочеш, щоб я все життя носив фалшиву бороду й чорні окуляри?
Розі засміялася.
— Ні, не думаю, щоб тобі личив такий ґрим… Ой, якби ж ми були, принаймні, у шлюбі.
— А хіба для нас з тобою це має якесь значення, Розі? А так мені можна закинути ще й двоженство. Це добра справа!
Розі здригнулася, коли слуга постукав у двері.
Джек Сільвермен узяв тацу, де стояла миска з кригою, поставив її на стіл і видобув з шафи чотирикутну пляшку віскі.
— Мені не наливай. Щось не хочеться пити.
— Дитинко, ти мусиш прибрати себе до рук. Одягайся та підемо до театру. До дідька, я бував і не в таких пастках! — Держачи склянку в руці, він наблизився до телефону. — Дайте мені газетний кіоск… Галло, серденько… А, звичайно, я давній ваш приятель… Безперечно, ви знаєте мене. Гляньте, чи не зможете здобути мені два квитки на «Божевільних». Це — ідея… Ні, я не можу сидіти далі від восьмого ряду. Оце чудово, дівчатко… Подзвоніть мені за десять хвилин, гаразд, голубко?
— Слухай, Джеку, а в тому озері справді є бура?
— А звичайно. Хіба ж ми не здобулися на висновок чотирьох експертів?
— Та воно так. Я весь час чудувалася… Але, Джеку, якщо це минеться, обіцяй мені ніколи більше не встрявати в такі очайдушні витівки.
— Добре. Мені й не треба буде. Яка ж ти жарко-червона в цій сукні.
— Тобі подобається?
— Ти скидаєшся на бразілійку… не знаю… щось тропічне.
— У цьому таємниця моїх чар.
Голосно задзеленчав телефон. Обоє зірвалися на ноги. Вона притулила собі руку до вуст.
— Два в четвертому ряді? Гаразд. Ми зараз будемо внизу й візьмемо їх. Не можна, Розі, так лякатися. Ти й мене, врешті, лякаєш. Треба прибрати себе до рук.
— Ходімо, попоїмо, Джеку. Я цілісінький день нічого не їла, опріч вершків. Гадаю, що мені не варто більше худнути. Досить я вже схудла від цих хвилювань.
— Облиш, Розі… Ти нервуєш мене.
Вони спинились у вестибюлі біля столика з квітами.
— Дайте мені ґарденію, — мовив він.
Надимаючи груди, скривив уста в посмішку, поки дівчина приколювала йому квітку до петельки фрака.
— А яку квітку візьмеш ти, люба? — велично повернувся він до Розі.
Та зібгала вуста.
— Не знаю, що личить до моєї сукні.
— Поки ти вибиратимеш, я піду по квитки.
Відкинувши поли пальта, щоб видно було білу крохмальну маніжку, й витягши з рукавів манжети на опецькуваті руки, він, бундючно виступаючи, попростував до газетного кіоска. Поки загортали в сріблястий папір червоні троянди, Розі куточком ока стежила, як він, схилившися над журналами, приязно розмовляв з білявою дівчиною. Вернувся назад з блискучими очима, держачи квитки в руці. Розі приколола троянди до свого хутряного коміра і, взявши його попід руку, вийшла разом з ним крізь обертові двері в холодну, блискучу, електричну ніч.
— Таксі! — гукнув він.
В їдальні чути дух грінок, кави й Нью-Йоркського «Таймзу». Марівейли снідали при електриці. Мокрий сніг бив у вікна.
— Парамоунтські папери впали ще на п’ять пунктів, — обізвався з-за газети Джемз.
— Ой, Джемзе, це жах, бути таким причепою! — поскаржилася Мейзі маленькими, пташиними ковтками п’ючи каву.
— І потім, — встряла місис Мерівейл, — Джек немає вже ніякої справи з фірмою Парамоунт. Він завідує реклямою у «Славетних Акторах».
— За два тижні він їде на схід. Казав, що сподівається після нового року бути тут.
— Хіба ти одержала другу телеграму, Мейзі?