Держачи кожен у куточку рота сиґару, вони обидва, спишна виступаючи, попростували через майдан Ратуші. Насупроти старого будинку ратуші зносилося риштовання. Джо показав на нього своєю сиґарою. Тут мер хоче поставити нову статую Громадянської Доброчинности.
Дух їжі корчем хапав його за порожній шлунок, коли він минав їдальню Чайлд. Світанок сіяв дрібненький сірий порох на чорне чавунне місто. Детч Робертсон безнадійно плентався через майдан Юніон, згадуючи теплу постіль Френсі й прянні пахощі її волосся. Засунув руки глибоко в порожні кишені. Нема ні сента, й Френсі нічого не змогла дати йому. Повернув на схід, повз готель на П’ятнадцятій вулиці. Якийсь негр вимітав сходи. Детч заздро глянув на нього — він має роботу. З гуркотом проїздили фурґони з молоком. На майдані Стьювесент повз нього пройшов молочник, держачи по пляшці молока в кожній руці. Випнувши нижчу щелепу, Детч брутально озвався: — Дай мені напитися молока, чуєш? — Молочник був тендітний, рожевовидий юнак. Блакитні його очі широко розплющилися. — Зайдіть за фургон, там є відкрита пляшка під сидінням. Тільки пильнуйте, щоб ніхто не бачив, як ви п’єте.
Детч почав жадібно ковтати солодке молоко. Воно немов би гладило пересохле горло. Не слід було так прикро говорити з ним. Почекав, поки хлопець вернувся. — Дякую, хлопче, дуже смачне молоко.
Пішов до холодного парку й сів на лавці. Асфальт блищав намороззю. Він підняв уривок газети. Грабунок на пів мільйона долярів. Серед дня на Волл Стріт пограбовано банківського артільника.
Саме в той час, коли ділова метушня дня досягла найвищої межі, два бандити вихопили з рук Адолфеса Ст. Джона портфель, де було пів мільйона долярів асигнаціями.
Серце Детчеві закалатало несамовито, коли він прочитав ці рядки За спину немов би хто снігом сипанув. Підвівшися, почав розмахувати руками, ніби гріючи їх.
Конґо, шкутильгаючи, пройшов крізь турнікет із станції підземної залізниці. Слідом за ним простував Джіммі Герф, роздивляючись обабіч. Було темно, лютий вітер свистів їм у вухах. Біля станції стояв одним єдиний форд.
— Як вам подобається, містере Ерф?
— Чудово, Конґо. Це вода?
— Затока Шіпсгед.
Вони попростували шляхом, обминаючи крицевосині калюжі, що тьмяно блищали в темряві. Дугові ліхтарі, немов ґрона зів’ялого винограду, гойдалися на вітрі. Оддалік, праворуч і ліворуч, мерехтіли вогнями купки будинків. Вони спинилися біля довгастої будівлі, що бовваніла на палях над водою. Ставок. Джіммі ледве-ледве розібрав літери над неосвітленим вікном. Двері відчинилися, ледве вони підійшли до них.
— Галло, Майку, — мовив Конґо. — Це — містер Ерф, мій приятель.
Двері за ними зачинилися. Всередині було темно, як у домовині. Мозоляста долоня схопила в темряві руку Джіммі.
— Радий зазнайомитися з вами, — пролунав голос.
— Скажіть, як ви знайшли мою руку?
— О, я чудово бачу в темряві! — засміявся горловий голос.
Тим часом Конґо відчинив унутрішні двері. Звідти полилося світло, освітивши більярдні столи низку київ і довгий шинквас у кутку.
— Це Майк Кардинал, — сказав Конґо.
Джіммі побачив біля себе високого, блідого, сором’язливого на вигляд чоловіка з кущуватим чорним волоссям, що росло низько над чолом. У сумежній кімнаті стояв на поличках порцеляновий посуд і круглий стіл, накритий цератою кольору гірчиці.
— Eh la patronne! — гукнув Конґо. На порозі стала гладка француженка з червоними, немов яблука, щоками. Разом з нею в кімнату увійшов дух часнику й шкварчання масла. — Це мій приятель… Можна тепер нам під’їсти? — гукнув Конґо.
— Це — моя дружина, — спишна мовив Кардинал. — Вона глуха. З нею треба дуже голосно говорити. — Повернувшися, він щільно причинив двері до передпокою й засунув засув. — Щоб не видно було світла з дороги, — пояснив він Джіммі.
— Улітку, — сказала місис Кардинал, — ми виготовляємо часом по сто, а то й по півтораста обідів на день.
— Може трохи вип’ємо? — спитав Конґо і, закректавши, сів на стілець.
Кардинал поставив на стіл сулію і кілька склянок. Випивши вина, вони облизали губи. — Ліпше від червоного італійського. Правда, містере Ерф?
— А певно. Скидається на справжнє кьянті.