Місис Кардинал поставила на стіл шість тарілок, поклала облізлі ложки, ножі й виделки, а тоді принесла миску з супом, що смачно запарував посеред столу.
— Pronto pasta, — гукнула вона пронизуватим цесарячим голосом.
— А це — Аннет, — мовив Кардинал, коли до кімнати увійшла рожевовида чорнява дівчина, з блискучими чорними очима й довгими вигнутими віями. Слідом за нею простував дуже засмаглий юнак у хакі з вигорілим на сонці кучерявим волоссям. Усі сіли біля столу й почали їсти густий наперчений суп, низько схиляючися над тарілками.
Виївши суп, Конґо скинув поглядом угору. — Майку, бачиш огні?
Кардинал хитнув головою. — Еге. Незабаром будуть тут.
Поки вони їли яєшню з часником і телячі котлети з цвітною капустою та смаженою картоплею, Герф учув десь здалека чохкання моторового човна. Конґо, вставши від столу, махнув рукою, щоб усі сиділи тихо, й визирнув у вікно, обережно відсунувши край запони.
— Це він, — промовив, вертаючися до столу. — А правда, містере Ерф, ми добре тут їмо?
Юнак витираючи рукою вуста, звівся на ноги.
— Чи немає у тебе, часом, п’ятака, Конґо? — спитав він човгаючи озутими в м’які черевики ногами.
— Ось маєш Джонні.
Дівчина пішла слідом за Джонні до темної сумежної кімнати. За якусь мить механічне піяно задеренчало вальса. Крізь одчинені двері Джіммі вгледів, як вони танцювали в чотирикутнику світла. Чохкання моторового човна наближалося. Конґо вийшов, за ним Кардинал з дружиною, а Джіммі зостався сам, сьорбаючи з склянки вино, поміж решток обіду. Він був схвильований, зніяковілий і трохи напідпитку. Почав компонувати оповідання в думках. З шляху долинув гуркіт одного ваговоза, потім другого. Чохкання мотора вщухло. Тоді човен стукнувсь об палі, сплеснула вода й запала тиша. Механічне піяно теж спинилося. Джіммі сидів, попиваючи вино. Він чув солоний дух болота, що линув у кімнату. Внизу хлюпотіла вода набігаючи на палі. Здалека вчулося чохкання другого, моторового човна.
— Маєте п’ятака? — спитав Конґо, увіходячи зненацька до кімнати. — Заведіть знову піяно… Дуже втішний сьогодні вечір. Може ви, разом з Аннет подбаєте, щоб піяно не замовкало? Я не бачив, як зсідав Мак-Джі… Може сюди прийде один… Має бути незабаром.
Джіммі підвівся й почав порпатись у кишенях. Біля піяно побачив Аннет. — Хочете танцювати? — Вона кивнула головою. Піяно заграло «Невинні оченята». Вони мляво танцювали. Зовні линули голоси й кроки.
— Вибачте, — зненацька промовила Аннет, і вони спинилися. Другий моторовий човен тепер уже надійшов близько. Мотор ще кашляв і лопотів. — Почекайте, будь ласка, тут, — мовила дівчина, прослизаючи в двері.
Джіммі Герф почав неспокійно ходити туди й сюди по кімнаті пахкаючи цигаркою. Думкою компонував оповідання… Самотня відокремлена танцівка на березі затоки Шіпсгед… Вродлива італійка… пронизуватий посвист у темряві… Треба вийти й подивитися, що коїться. Навпомацки знайшов вихідні двері. Виявилося, що вони замкнені. Вернувшися до піяно, вкинув ще одного п’ятака. Тоді запалив цигарку й знову почав ходити. Завжди те саме. Паразит у драмі життя, репортер, що все підглядає у щілинку. Ніколи не бере ні в чому участи. Піяно заграло «так, у нас немає бананів». До дідька! — муркнув він і, все ще ходячи заскреготів зубами.
Зовні тупотіння ніг обернулось на боротьбу, голоси загарчали. Затріскотіло дерево й задзвеніли, розбиваючися, пляшки. Джіммі визирнув у вікно в їдальні. Побачив обриси людей, що борюкалися на березі. Кинувся до кухні й наскочив на Конґо, що весь спітнілий, шкандибаючи, увіходив до приміщення, спираючися на грубеньку палицю.
— Чорти прокляті… вони зламали мені ногу! — вигукнув він.
— Лихо тяжке! — Джіммі допоміг Конґо увійти до їдальні. Той стогнав.
— Мені коштувало п’ятдесят долярів полагодити її, коли я зламав був її минулого разу.
— То ви говорите про протезу?
— Авжеж. А ви думали що?
— «Сухі» аґенти?
— Де там «сухі» аґенти… Бандити, хай їм лиха година… Підіть укиньте п’ятака в піяно. «Красуня моїх мрій», весело відповіло піяно.
Коли Джіммі вернувся назад, Конґо сидів у кріслі, гладячи обома руками кикоть. На столі лежала погнута й зламана протеза з корку та алюмінію.
— Regardez moi ça… c’est foutu… completement foutu. — Він саме проказував ці слова, коли увійшов Кардинал. Шкура йому над очима була розрізана, й кров текла з рани щокою, заливаючи піджак і сорочку. Слідом за ним ішла жінка, зводячи під лоба очі. Вона несла миску з водою й губку безпорадно прикладаючи її до чола чоловікові. Він відтрутив її. — А я добре заквітчав одному голову уламком олив’яної труби. Здається, він упав у воду. Сподіваюся, що втопився.