— О, гарно… себто, я хочу сказати кепсько, хоч це однаково.
— Взавтра я, може, сяду до в’язниці… на шість місяців… а може й ні.
Конґо засміявся горловим сміхом і обережно вирівняв штучну ногу.
— То вас, кінець-кінцем, упіймали на гарячому, Конґо?
— Справжня змова… Але вже Конґо Джека немає, містере Ерф. Зовіть мене Арманом. Я вже одружився. Арман Дюваль, Парк Авеню.
— А як маркіз Кулом’є?
— То тільки для торгівлі.
— То справи, здається, не погані?
Конґо хитнув головою.
— Якщо я сяду до Атланти, хоч сподіваюся, цього не буде, то, коли за шість місяців вийду на волю, — стану мільйонером… Містере Ерф, якщо вам потрібні гроші, скажіть тільки слово… Я дам вам тисячу долярів. Можете віддати їх через п’ять років. Я знаю вас.
— Дякую. Але мені потрібні не гроші. В тім то й лихо.
— А як ваша дружина? Вона така вродлива.
— Ми беремо розлуку… Вона подала заяву сьогодні вранці… Єдине це й затримує мене у цьому проклятому місті.
Конґо закусив губи. Тоді ніжно погладив Джіммі коліно вказівним пальцем.
— За хвилину ми приїдемо додому. Я почастую вас дуже добрим вином… Зачекайте! — гукнув Конґо шоферові, виходячи, і, спираючися на палицю з золотою голівкою, велично пошкандибав рябим мармуровим передпокоєм будинку. Сідаючи до ліфту, зауважив: — Може ви пообідаєте з нами?
— Боюся, що сьогодні не зможу, Кон… Армане.
— У мене дуже гарний кухар. Коли я прибув уперше до Нью-Йорку, років з двадцять тому, зо мною на пароплаві був один хлопець… оце двері, бачите: А. Д. — Арман Дюваль. Ми разом з ним утекли з пароплава й він завсігди говорив мені: «Армане, тобі ніколи не щаститиме, бо ти надто ледачий і надто ласий до дівчат…» А тепер він кухарем у мене… Першорядний кухар, cordon bleu, eh? Життя дуже смішне, містере Ерф.
— А слово чести, гарно, — мовив Джіммі Герф, одкидаючися на спинку високого еспанського крісла у книгозбірні з меблями з темного горіха. У руці він держав склянку витриманого бургундського вина. — Конґо… себто, я хочу сказати, Армане, якби я був богом і важив, хто у цьому місті вартий того, щоб здобути мільйон долярів, слово чести, обрав би вас.
— Незабаром, певно, прийде моя господиня. Вона дуже гарна, ось побачите. — Конґо хвилястим рухом покрутив над головою пальцями. — Копиця білявих кучерів. — Зненацька насупивсь. — Але, містере Ерф, якщо колись я зможу стати вам у пригоді грішми, або чим іншим, ви скажете мені, добре? Вже десять років, як ми з вами приятелі… Може ще вип’єте?
Після третьої склянки бургундського, Герф почав говорити. Конґо сидів, слухаючи, злегка розтуливши пухкі вуста, хитаючи часом головою.
— Різниця поміж нас, Армане, в тому що ви йдете соціяльною драбиною вгору, а я вниз… Коли ви були юнґою на пароплаві, я був жахливим маленьким блідим хлоп’ям, що жило в готелі Рітца. Мої батьки мали справу з усім тим вермонтським мармуром, горіховими панелями й вавилонськими гобеленами. Мені вже нічого було робити з усім цим… Жінки, немов щури, вони тікають з корабля, коли він потопає. Вона збирається одружитися з цим Болдвіном, недавно призначеним на округового прокурора. Кажуть, ніби його виставляють у списку реформістів на посаду мера. Омана влади, ось що вабить його. Жінки страшенно ласі на це. Якби я вірив, що це мені допоможе — присягаюся, знайшов би в собі досить енерґії, щоб заробити мільйон долярів. Але все це вже зовсім не збуджує мене. Я прагну чогось нового, чогось іншого. Ваші сини будуть нестеменно такими, Конґо… Якби я мав належну освіту і вчасно почав, з мене був би визначний учений. Якби більше мав статтєвого темперамента — став би актором або священиком… А тепер мені сливе тридцять років, і я дуже хочу жити… Якби я мав романтичну натуру, то, певно, давно вже вкоротив би собі віку, тільки задля того, щоб люди говорили про мене. Але мені навіть не вистачає, переконання, щоб стати путнім п'яницею.
— Скидається на те, — посміхнувся Конґо, наливаючи знов склянки, — що ви надто багато думаєте, містере Ерф.
— Авжеж, Конґо, авжеж, але чим, у дідька, можу я тут зарадити?
— Коли матимете потребу в грошах — згадайте Армана Дюваля.
Герф похитав головою.
— Ну, бувайте здорові, Армане.
У мармуровому з колонами передпокої зустрів Неваду Джонз. Вона несла орхідеї.
— Галло, Невадо, що ви робите в цьому храмі гріха?
— Щоб ви знали, я живу тут. Одружилась з вашим приятелем Арманом Дювалем. Може хочете побачитися з ним?
— Допіру бачився… Він хороша людина.
— Авжеж.
— А що ви зробили з сердешним Тоні Гентером?