Наблизившися до нього, Невада заговорила притишеним голосом.
— Забудьте про те, що я його знала, гаразд? Ой, як же від вас чути алькоголь… Тоні — одна з богових помилок, і я кінчила вже з ним… Якось наскочила на нього, як він качався долі, кусаючи край килима, бо боявся, що зрадить мене з одним акробатом… Я порадила йому йти на всі чотири вітри й робити, що схоче, тай по всьому… Слово чести, тепер я дуже щаслива дружина, отож, будь ласка, не говоріть Арманові ні про Тоні, ні про Болдвіна… хоч він знає, звичайно, що я не була незайманицею, коли ми побралися… А чому б вам не пообідати оце з нами?
— Не можу. Бажаю вам щастя, Невадо.
Віскі гріло йому шлунок, лоскотало в пучках. Джіммі Герф увійшов до парку Авеню, що вже огорнувся вечірніми тінями, дзичав таксі, парував ґазоліном, тхнув ресторанами й присмерком.
Цього вечора Джемз Мерівейл уперше прийшов до Метрополітен-клюбу, відколи його обрали на члена. Він боявся, що це, як і палиця, буде трохи старити його. Тепер сидів у глибокому шкуряному фотелі біля вікна, пахкаючи тридцяти п’яти сентовою сиґарою, держачи «Журнал Волл Стріту» на колінах і число «Космополітену» під правим боком. Утупивши погляд у ніч, що, немов кристал, переблискувала вогнями, заглибивсь у мрії. Економічна депресія… Десять мільйонів долярів… Зниження цін по війні. Якесь банкрутство. Блекгед і Денш збанкрутували на десять мільйонів долярів… Денш кілька день тому втік… Блекгед під хатнім арештом у себе в домі в Ґрейт-Нек. Одна з найдавніших і найповажніших фірм у Нью-Йорці. Десять мільйонів долярів! Це завжди так з банками… Всякі комерційні операції врешті непевні. Треба примусити їх прийти до нас, бо інакше вони зовсім підуть, адже так, Мерівейле? Точнісінько це саме сказав старий Перкінз, коли Кеннінґгем виготував для нього коктейль. У цього Кеннінґгема добрі зв’язки. Кінець-кінцем Мейзі сама повинна знати, що робить… Людину з таким становищем завжди шантажуватимуть. Дурний, що не тягне її до права. Каже, що ця жінка якась божевільна, може вона й була в шлюбі з кимсь на одне прізвище з ним… Її просто треба послати до психіятричної лікарні. А я ж допомагав йому ховати кінці. Він цілком реабілітував себе, це визнає навіть мати. Ой, Сінбад був у біді, і в Токіо, і в Римі… Джеррі завсігди співав цієї пісні. Сердешний Джеррі, ніколи не зазнає цього почуття — бути членом Метрополітен-клюбу… Він з бідної родини. Або візьмемо Джіммі… У нього нема навіть цього виправдання, те, що йому не щастить, просто спадкове. Старий Герф був якийсь дивак, затятий яхтсмен. Мама розповідала, що тітка Лілі чимало терпіла від нього. Проте, з його здібностями, Джіммі міг би чимало досягти… мрійник, бродяга… виріб Ґрінвіч Вілледжу… Батько зробив для нього не менш, як і для мене… А тепер ця розлука. Перелюбство… з справжньою проституткою. Мабуть впіймав був собі сифіліс,' або ще щось. Банкрутство на десять мільйонів долярів.
Провал. Успіх.
Десятимільйонний прибуток… Десять років вдалої роботи банку… Учора ввечорі на бенкеті в «Асоціації Американських Банкірів» Джемз Мерівейл, голова «Банківсько-трестівської компанії» одповідав на тост «за десять років блискучої банківської роботи»… Це нагадує, мені, джентлмени, старого негра, що дуже любив курчата… Та якщо ви дозволите сказати кілька серйозних слів з приводу цього свята (виблиск магнія, знімання), то мені хотілось би зробити невеличке застереження… почуваю, що це мій обов’язок, як американського громадянина, як голови величезної фінансової установи, що має національні, навіть інтернаціональні, у кращому розумінні цього слова, або, швидше, світові зв’язки й обов’язки (виблиск магнія, знімання)… трусячи схвильовано величною своєю сивою головою, Мерівейл провадить промову, а гучного його голосу не в силі заглушити гримотливі оплески. Джентлмени, це надто велика мені честь… дозвольте ще тільки додати, що під час занепаду й заколоту в каламутній воді заздрости й зневаги, у водоспадах громадської поваги, коротенькими годинами нічного відпочинку, бурхливими днями тяжкої праці моїм гаслом, моїм хлібом, моїм надхненням і моїм життям була триєдина відданність дружині, матері й національному прапорові.
Сірий попіл з сиґари впав йому на коліно. Джемз Мерівейл підвівсь і поважно зчистив його з штанів. Тоді знову сів і, зосереджено насупившися, почав читати в «Журналі Волл-Стріту» статтю про чужоземну валюту.
Вони сидять на стільцях у фурґоні-ресторані.
— Слухай, хлопче, як це ти допустився такого, що найнявся на ту стару посудину?