— Авжеж, сагібе, — мовив той, уклоняючися.
Блекгед перекривив його.
— «Авжеж, сагібе» ти завсігди кажеш «авжеж», Ахмете, хіба це не смішно? — Почав сміятись рипучим, задиханим сміхом. — Мабуть, так найлегче. — Він сміявся, сміявся, аж зненацька відчув, що не може вже сміятися. Все тіло йому схопив корч. Скривив рота, намагаючися говорити. Якусь мить блудив поглядом по кімнаті — поглядом маленької дитини, що її скривджено і вона ось-ось заплаче, а тоді впав на подушки, роззявивши рота. Ахмет, холодно подивившися на нього якийсь час, плюнув йому в обличчя. Одразу ж витяг носовичка з кишені свого полотняного жакета й витер плювок з жовтого, застиглого лиця. Тоді закрив йому рота, підпер тіло подушками й вийшов тихенько з кімнати.
У передпокої сиділа в глибокому кріслі Ґредіс, читаючи журнал.
— Сагібові краще, він заснув.
— Ой, Ахмате, я така рада, — відказала вона й взялася знову до журналу.
Еллен вийшла з автобуса на розі П’ятої Авеню і П’ятдесят Третьої вулиці. Рожевий присмерок розливався з осяйного заходу, блищав на міді й ніклі, на ґудзиках, в очах людей. Усі вікна на східньому боці авеню горіли полум’ям. Сціпивши зуби, вона стояла край тротуару, чекаючи, щоб перейти вулицю. Ніжні пахощі вдарили їй в обличчя. Худорлявий парубок з сплутаним білявим волоссям під чужоземною кепкою, запропонував їй квіти мучниці, що ніс у кошику. Купивши пучечок вона притулила їх до носа. Травневі ліси танули немов цукор у неї на піднебенні.
Засвистів свищик, заскреготіли колеса, автомобілі й фурґони потекли з бічних вулиць, перехрестя виповнив натовп людей. Еллен відчула, як парубок з квітами черкнувся об неї, переходячи разом з нею вулицю. Вона відсахнулася. Крізь делікатні пахощі мучниці війнуло духом немитого тіла, духом іміґрантів, Елліс Айленду, перенаселених будинків. Під ніклем і позолотою вулиць, емальованих травнем, чула відворотний дух, що поволі розлазивсь у темряві, немов липка рідина з тріснутих каналізаційних труб, немов юрба. Мерщій повернула в бічну вулицю. Увійшла в двері з невеличкою, бездоганно вичищеною мідяною табличкою.
MADAME SOUBRINE.
ROBES.
Вона забула все від котячої посмішки мадам Субрін, гладкої, чорнявої жінки, можливо росіянки, що вийшла до неї з-за портьєри, з простягненими руками, тим часом, як інші клієнтки, що сиділи, чекаючи, на софах у вітальні в стилі імператриці Жозефіни, заздро дивилися на неї.
— Люба місис Герф, де ви були? Ваша сукня вже тиждень, як готова! — вигукнула мадам Субрін надто поправною англійською мовою. — Ой, голубонько, ви тільки-но гляньте на неї — щось розкішне! А як себе почуває містер Гаррпіскур?
— Я була надто заклопотана… Я ж кидаю свою посаду.
Мадам Субрін хитнула головою, моргнувши значущо, й повела її крізь завішені запоною двері до задньої кімнати.
— Ah ça се voit… Il ne faut pas trravailler, on peu voir deja des toutes petites rrides. Mais ils dispareaitront. Вибачте, голубко.
Товста рука, що оповивала їй стан, здавила її. Еллен злегка відсунулася.
— Vous la femme la plus belle de New Iorrk… Анжеліко, дайте сукню місис Герф! — гукнула вона пронизуватим, деренчливим, немов у цесарки, голосом.
Зблякла білявка з запалими щоками принесла на вішальці сукню. Еллен скинула сіре своє вбрання. Мадам Субрін тупцялася біля неї, муркочучи.
— Гляньте, Анжеліко, на ці плечі, на кольор волосся… Ah c’est le rêve.
Вона надто близько підходила до Еллен, немов кицька, яка хоче, щоб її погладили по спині. Сукня була блідозелена з пурпуровою й темносиньою облямівкою.
— Це я востаннє шию таку сукню. Мені вже надокучило ходити в зеленому та синьому.
Мадам Субрін з повним ротом шпильок лазила їй біля ніг, пораючись коло подолу.
— Досконала грецька простота, стан, як у Діяни… Одухотворена весною. Викінчена строгість Аннети Келлерман, з світочем свободи в руці… Мудра діва… — бурмотіла вона, не випускаючи шпильок з рота.
Вона має рацію, — думала Еллен, — у мене поганий вигляд. Подивилася на себе у високе трюмо. Постать розлазиться, почнеться біганина по інститутах краси, масаж, косметика.
— Regardez-moi ça, cherrie, — мовила кравчиня, зводячися на ноги й випускаючи шпильки з рота. — C’est le chef-doeuvre de la maison Soubrine.