— Гей, бережись! — гукнув Ґесові якийсь чоловік із тротуару. — Поїзд!
Роззявлений рот під кепі з козирком, мотляється зелений прапорець. — Лишенько, я на колії! — Сіпнув, щосили, коня. Гуркіт розчавлює його візок. Ваґони, кінь, зелений прапорець, червоні будинки закрутились і розсипались у темряву.
III. Доляри
Вздовж облавків обличчя, в ілюмінаторах обличчя. З завітряного боку діжкуватого пароплаву чути гнилий дух. Трохи схилившися на бік, він стоїть на якорі, а з фок-щогли звисає жовтий карантинний прапор.
— Я не пошкодував би мільйона долярів, щоб довідатися, чого вони йдуть сюди, — мовив старий чоловік, кидаючи весла.
— Шукають щастя — долі, — обізвався юнак при стерні. — Хіба ж Америка не країна великих можливостей?
— Я знаю тільки те, провадив старий, — що коли я був ще хлопцем, то ледве починали йти оселедці, до нас приїздили ірляндці. Тепер оселедців нема, а люди все прибувають і прибувають. Хто знає, звідки вони й беруться.
— Це країна великих можливостей.
Юнак з худим обличчям, з сталевими очима й тонким орлячим носом сидів одкинувшись на обертовому стільці, поклавши ноги на новенький стіл з червоного дерева. Кольор обличчя йому був хоробливий, а вуста пухкі. Крутячись на стільці, роздивлявся подряпини, що лишились од його черевиків на фанері. До дідька! Мені байдуже. Тоді так раптово випростався і сів, що заскреготів ґвинт на стільці. Вдарив себе стуленим кулаком по коліну. — Наслідки! — вигукнув він. — Три місяці витираю я вже цей стілець… Яка користь з того, що я скінчив правничу школу й маю дозвіл виступати на суді, коли я не маю клієнтури? Насупившись, глянув на визолочені літери на матовому склі дверей:
НІВДЛОБ ЖДРОЖД ТАКОВДА
— Нівдлоб! До дідька! — зірвався на ноги. — Я вже три місяці читаю цей проклятий напис задом наперед. З глузду можна з’їхати! Треба піти поснідати.
Обсмикавши камізельку, змахнув носовичком цятки пороху з черевиків, а тоді, надавши своєму обличчю виразу надмірної заклопотаности, похапцем вихопився з контори, збіг сходами й попростував вулицею Мейден Лейн. Насупроти ресторану побачив верхній рядок екстренного випуску газети: Японців одкинуто від Мукдену. Купивши газету, згорнув її, і, взявши під пахву, ввійшов до ресторану. Сівши до столика, став переглядати меню. Але тепер не можна бути марнотратом. Офіціянте, дайте мені англійський гарячий обід, шматок яблучного пирога й кави. Довгоносий льокай записав замовлення собі на манжеті, заклопотано поглядаючи на неї збоку. Це обід адвоката без практики. Болдвін прокашлявся і розгорнув газету. Російські акції мусять трохи подорожчати. Ветерани війни відвідали президента. Ще один випадок на залізничній колії на Одинадцятій Авеню. Молочника серйозно поранено. Ага, тут можна подати позов про відшкодовання…
Оґестос Мак-Нійл 4-та Західня вулиця, № 253, що розвозив молоко від молочної компанії «Ексцелсіор» зазнав дуже тяжкого каліцтва сьогодні вранці, коли вантажний поїзд вертався центральною нью-йоркською колією.
Адже залізницю можна притягти до права. Слово чести, я мушу знайти цього чоловіка й підбити його, щоб він удався до суду… Ще не прийшов до пам’яти… Може помер. Тоді його жінка ще більш має підстав складати позов на залізницю… Треба сьогодні ж над вечір піти до шпиталю… Поки інші посіпаки ще не похопилися. Рішуче вкусив хліба й почав люто жувати його. Або ні! Піду краще додому й довідаюся, чи немає у нього дружини, матері, або яких родичів… Вибачте, місис Мак Нійл, що я втручаюся. У вас дуже тяжке лихо, але я мушу дещо запитати саме тепер!.. Еге, я веду дуже великий процес… Випив каву й сплатив рахунок.
Ненастанно повторюючи: 253-я Західня вулиця, він найняв екіпаж до Бродвею. Простуючи 4-ою вулицею на захід, перетяв Вашінґтон Сквер. Дерева розпростерли тендітні пурпурові гілки на тлі сіро-блакитного неба. Будівлі з величезними вікнами по той бік палали рожево, байдуже, багато. Найкраще місце оселитися адвокатові з великою забезпеченою клієнтурою. Еге, побачимо. Перетяв Шосту Авеню й попростував брудною Західньою околицею міста, де смерділи стайні, а на тротуарах валялися покидьки й повзали діти. Який жах, жити тут поміж некультурних ірляндців і всяких інших чужинців — брудного накипу всесвіту. У дверях будинку № 253 було кілька дзвінків без карток. Жінка з смугнастими рукавами, закоченими на ковбасуватих руках, висунула у вікно сиву розпатлану голову.