Липневе сонце проглядало крізь щілини старих віконниць у контору. Ґес Мак-Нійл сидів у моррісовському фотелі, поставивши милиці між колін. Обличчя йому стало бліде й одутле після місяців у шпиталі. Неллі, в солом’яному брилику з червоними маками, погойдувалась у кріслі-гойдальці біля писемного столу.
— Краще сядь біля мене, Неллі. Адвокатові може не сподобатись, коли він побачить тебе біля свого столу.
Зморщивши носа, вона звелася з місця.
— Ґесе, ти якийсь на смерть переляканий.
— Перелякалась би й ти, як би потрапила до залізничого лікаря, що вистукував і вислухував мене немов арештанта, а лікар-єврей, що привів цей адвокат, сказав, ніби я цілком непрацездатний. Проте, на мою думку, він бреше.
— Ґесе, роби те, що я казатиму тобі. Тримай язика за зубами, а хай за тебе говорять інші.
— Та я й слова не скажу.
Стоячи біля його стільця, Неллі почала гладити йому кучеряве волосся, що звисло на чоло.
— А гарно, Неллі, опинитися знову дома. Ти будеш варити й усе таке інше.
Він оповив їй рукою стан і пригорнув до себе.
— Ну, а якби я не схотіла цього робити?
— Не знаю, це б мені не сподобалось… Якщо ми не одержимо цих грошей, то й не викрутимося.
— Тато допоможе нам, як робив це раніше.
— Сподіваюся, що не буду все своє життя хоріти.
Увійшов Джордж Болдвін, брязнувши скляними дверима. Постояв якусь мить, засунувши в кишені руки, дивлячися на подружжя. Тоді промовив, спокійно посміхаючися:
— Все гаразд. Тільки підпишіть папірця, що не будете вимагати нічого більше, й вірчий залізниці дасть мені чека на дванадцять з половиною тисяч. Це сума, що ми, кінець-кінцем, на ній погодилися.
— Дванадцять тисяч, — охнув Ґес. — Дванадцять з половиною тисяч! Зачекайте хвилиночку… Подержте мої милиці, а я піду щоб мене ще раз переїхали… А ну, хай но розповім про це Мак Джіллікедді. Старий пройдисвіт одразу ж кинеться під вантажний поїзд… Слухайте, містере Болдвін, сер… — Ґес звівся з місця. — Ви велика людина… Правда, Неллі?
— А певно.
Болдвін уникав дивитись їй у вічі. Його перейняло хвилюванням і руки й ноги йому обм’якли й затремтіли.
— Знаєте, що ми зробимо, — провадив Ґес. — Візьмемо кеба та поїдемо до старого Мак Джіллікедді й перехилимо яку чарчину в окремому кабінеті… Частую я, мені таки слід трохи випити, щоб розвеселитися. Ходім, Неллі.
— Мені дуже хотілось би піти з вами, — мовив Болдвін, — але боюся, що не зможу. Страшенно занятий ці дні. Та поки підете, підпишіть мені цього папірця, а я завтра одержу для вас чека… Треба підписати тут… і тут.
Мак-Нійл пошкандибав до столу й схилився над паперами. Болдвін почував, що Неллі намагається подати йому знак, але уперто не підводив очей. Коли вони пішли, він побачив на ріжку стола її гаманець, невеличкий шкуряний гаманець з випаленими на ньому квіточками. Тоді постукано в скляні двері. Він одчинив.
— Чому ти не дивився на мене? — пошепки, задихано, спитала вона.
— Як міг я при чоловікові? — він простяг їй гаманця.
Оповивши йому рукою шию, Неллі міцно поцілувала його в уста.
— Що ж нам робити? Прийти сьогодні над вечір? Ґес знову нап’ється, як п’є всі ці дні, вийшовши із шпиталю.
— Ні. Я не можу, Неллі… Справи… Справи… Страшенно обтяжений справами.
— А, то у тебе справи… Ну, то я дам тобі спокій. — Вона гуркнула дверима.
Болдвін сів до столу й почав кусати собі суглоби на руках, зовсім не бачучи на столі паперів, хоч і дивився на них. — Треба покласти цьому край, — промовив голосно, зводячись на ноги. Почав ходити туди й сюди по вузькому кабінетові, поглядаючи на полиці з правничими книжками, на календар з копією джібсонівської «Дівчини» на телефон і на курні квадрати соняшного світла на стіні. Подивився на годинник. Саме час снідати. Провівши долонею по лобі, наблизився до телефона.
— Дванадцять тридцять сім… Містер Сенборн? Слухайте, Філю, що як я зайду по вас і ми поснідаємо разом? Хочете вийти саме тепер? Звичайно… А знаєте, Філю, я добився таки відшкодовання молочникові. Задоволений, мов чорт. З приводу цього хочу почастувати вас сніданком. Поки бувайте…
Посміхаючись, одійшов од телефону, взяв з гака капелюх, дбайливо одяг його на голову перед люстерком над вішалкою й хапливо вийшов на сходи. На площадці внизу зустрів містера Емері з фірми «Емері й Емері» що їхня контора містилася на першому поверсі.
— Галло, містере Болдвін, як справи? — спитав містер Емері з фірми «Емері й Емері.»