— Тільки ти і я, Джіммі, дитинко… Серденько, чи ти завжди любитимеш маму?
— Мамусю, люба, що з тобою?
— О, нічого! Я так чудно почуваю себе сьогодні… Мені так надокучило завжди хоріти.
— Але після операції…
— Еге, після операції… Любий, на підвіконні у ванній кімнаті є свіже масло в папері… я покладу його трохи до буряків, якщо ти принесеш… Боюся, що знов доведеться скаржитися на погану їжу. Телятина не свіжа. Щоб ми ще не занедужали від неї.
Джіммі побіг через материну кімнату до невеличкого передпокою, де тхнуло камфорою й шовковим одягом, розкладеним на стільцях. Червона ґумова рурка дýші хитнулася йому перед обличчям, коли він одчинив двері до ванної кімнати. Від духу ліків йому боляче стисло ребра. Штовхнув вікно за ванною. Підвіконня було брудне, а на тарілці, що нею накрито масло, осіли пухнаті плями кіптяви. Постояв якусь мить, дивлячись у колодязь двору, дихаючи ротом, щоб не чути духу вугільного ґазу, що йшов од груби. Внизу висунулась у вікно покоївка у білому чепці, розмовляючи з грубником, що стояв, дивлячися вгору схрестивши на грудях голі, брудні руки. Джіммі намагався почути, про що вони говорять. Бути таким брудним і цілісінький день підкидати вугілля, що вкриває чорним порохом волосся і руки аж до самих плечей.
— Джіммі!
— Іду, мамо! — Весь зашарівшися, зачинив вікно й попростував до їдальні, намагаючися йти якнайповільніше, щоб зник рум’янець на обличчі.
— Знову замріявся, Джіммі? Маленький мій мрійнику!
Поклавши масло біля материної тарілки, він сів.
— Їж швидше телятину, поки ще тепла. А чому ти не візьмеш трохи гірчиці? Це надає смаку.
Гірчиця опекла йому язика, видавила сльози на очах.
— Надто міцна? — сміючися спитала мати. — Мусиш призвичаюватися до міцного. — Йому подобалося все гостре на смак.
— Кому, мамо?
— Тому, кого я дуже любила…
Вони сиділи мовчки. Джіммі чув, як йому ворушаться щелепи. Крізь зачинені вікна часом уривчасто линув гуркіт екіпажів і трамваїв. У трубах парового опалення стукотіло й сичало. Внизу, в колодязі двору, грубник з брудними по плечі руками, говорив млявим ротом якісь слова до покоївки в накрохмаленому чепці — брудні слова. Гірчиця кольору…
— Дитинко, про що ти думаєш?
— Ні про що, мамо.
— Поміж нас не повинно бути таємниць, любий. Не забувай, що єдина на світі радість твоєї матері — ти.
— Я думав, чи цікаво бути тюленем, невеличким тюленем у гавані?
— На мою думку, дуже холодно.
— Ні, тюлені не відчувають холоду… Їх захищає шар товщу, отож їм тепло навіть на крижині. А, певно, дуже втішно плавати в морі, де тобі заманеться. Вони не спиняючися пропливають тисячі миль.
— Алеж я мандрувала, не спиняючися тисячі миль, а так само й ти.
— Коли?
— А коли ми їздили за кордон і верталися назад. — Вона, сміючися, глянула блискучими очима на нього.
— Алеж то пароплавом.
— А коли ми пливли на Марії Стюарт…
— О, розкажи мені про це, мамусю.
Постукано в двері. — Увійдіть. — Просунулася стрижена голова офіціянта.
— Можна прибирати, пані?
— Так. І принесіть компоту. Сьогодні дуже несмачний обід.
Офіціянт одсапуючися збирав тарілки на тацу. — Дуже шкода, пані, — просопів він.
— Ну, звичайно, ви не винні в цьому… Чого ти хочеш, Джіммі?
— Можна мені меренґ-ґлясе?
— Якщо будеш слухатися — можна.
— Буду! — верескнув Джіммі.
— Любий, не можна так кричати при столі.
— Алеж тут немає нікого, опріч нас. Ура, меренґ-ґлясе!
— Джемзе, джентлмен мусить завжди поводитись однаково, чи то у власній оселі, а чи в нетрях Африки.
— А я хотів би, щоб ми оце опинилися в нетрях Африки.
— Я б там боялася, любий.
— Я закричав би так, що порозбігались би всі леви й тигри… Справді.
Вернувсь офіціянт з двома тарілками на таці. — Шкода, пані, але меренґ-ґлясе вже немає. Я приніс натомість молодому джентлменові шоколядного морозива.
— Ой, мамо!
— Нічого, любий. Морозиво теж дуже смачне. Ти з’їж його, а тоді побіжиш і купиш собі якихось ласощів.
— Добре.
— Тільки не їж надто похапливо, а то застудиш собі горло.
— Я вже з’їв.
— Ти просто проковтнув його, маленький негіднику. Одягни калоші, серденько.
— Алеж дощу нема.
— Роби, дитинко так, як каже мама… І, будь ласка, не барися довго. Обіцяй, що швидко вернешся. Мама зле почуває себе сьогодні й дуже нервується, коли ти на вулиці. Там стільки всяких жахливих небезпек…