Джіммі сів, щоб одягти калоші. Саме натягував їх на закаблуки, як мати винесла доляра. Оповивши йому шию рукою, у довгому шовковому рукаві, заплакала.
— Ой, дитинко моя!
— Мамусю, ну, не треба! — Він міцно пригорнувся до неї. Почував під рукою кісточки її корсета. — Я вернуся за мить, за коротюсіньку мить!
На сходах, де мідяні палиці підтримували темночервоний килим, щоб він щільно лежав на приступках, Джіммі скинув калоші й сховав їх у кишені непромокального пальто. Високо звівши голову, проскочив крізь павутиння благальних поглядів хлопчаків-посланців, що сиділи на лавці перед конторкою. — Ідете прогулятися? — спитав найменший, білявий хлопчак. Джіммі поважно хитнув головою, прослизнув повз блискучі ґудзики швайцара й опинився на Бродвеї, повному брязкоту, тупотіння й облич, що на них падали тіневі машкари, коли вони випливали з плям світла від вітрин і дугових ліхтарів. Пішов мерщій угору до центру, проминув готель Ансонію. У дверях стояв похмурий чорнобровий чоловік з сиґарою в роті, можливо крадій дітей. Хоч ні, в Ансонії, так само, як і в їхньому готелі живуть хороші люди. Далі телеграфна контора, бакалійні крамниці, фарбарня й китайська пральня з гострим, таємничим, вогким духом. Джіммі наддав ходи, китайці страшенно крадуть дітей. Підкови. Пройшов чоловік з бідоном гасу, зачепивши його брудним рукавом. Дух поту й гасу. Може це палій? Думка про палія пройняла холодом. Пожежа. Пожежа.
Кондиторська Гьюлера. Принадний затишний дух печива перемішаний з духом ніклю та чисто вимитого мармуру коло порогу, а з-за ґрат попід вікнами чути теплі пахощі вареної шоколяди. Чорні й жовтогарячі фестони з паперу. Джіммі хотів уже ввійти, але згадав, що в Дзеркальній кондиторській на два квартали далі, разом з рештою грошей, дають маленького срібного паровика або автомобіля. Треба поспішати. На коліщатках було б куди швидше. На коліщатках можна втекти від бандитів, хуліганів, грабіжників, одстрілюючися через плече з довгого пістоля. Бух! Один упав… найголовніший… Бух! Упав другий. Ці коліщатка не абиякі, вони зачаровані. Дззз! По цегляних стінах будинків через покрівлі, через високі димарі, через будинок-прас, через поперечини Бруклінського мосту…
Дзеркальна кондиторська. Тепер він увіходить не вагаючися. Стоїть біля прилавку, чекаючи поки відпустять того, що прийшов раніше.
— Дайте, будь ласка, фунт мішаних шоколядних цукерок на шістдесят сентів, — тарабанить він.
Продавниця білява, трохи косоока, незадоволено дивиться на нього, не відповідаючи.
— Будь ласка, відпустіть мене, я поспішаю.
— Добре, чекайте черги, — гарикає вона.
Він кліпаючи очима, дивиться на неї. Обличчя йому пашить. Вона ткнула йому загорненого коробочка, з чеком на ньому. — Платіть до каси. — Я зовсім не буду плакати. Касирка невеличка й сива. Вона бере у нього доляра крізь малесенькі дверцята, що дуже скидаються на дверцята, що ними впускають і випускають звірята у відділі дрібних ссавців. Каса весело тріскотить, радіючи з одержаних грошей. Двадцять п’ять сентів, десять, п’ять і невеличка чашечка, хіба це сорок сентів? І замість паровика або автомобіля тільки чашечка. Зібравши гроші, він залишив чашечку і з коробочком під пахвою мерщій подався геть. Мама скаже, що я надто довго ходив. Іде додому, дивлячися просто поперед себе, ще й досі почуваючи образу від брутального поводження білявої продавниці.
— Ходили купувати ласощів? — спитав ясноволосий хлопчик-посланець.
— Приходьте пізніш, я дам і вам, — пошепки мовив Джіммі, проходячи повз нього. Мідяні палиці дзвеніли, коли він, збігаючи нагору, зачіпав їх ногами. Біля дверей шоколядного кольору, з позначеним на ньому білими емалевими цифрами числом 503, він згадав про калоші. Поклавши додолу цукерки, одяг їх на мокрі черевики. На щастя мамуся не чекає на нього в одчинених дверях. Може вона бачила у вікно, як він ішов.
— Мамо! — В їдальні її не було. Його перейняв острах. Певно, вона пішла, зникла. — Мамо!
— Іди сюди, любий, — кволо долинув її голос із опочивальні.
Скинувши пальто й капелюха, він вбіг до неї. — Що тобі, мамо?
— Нічого, серденько… Просто, болить голова, і болить жахливо… Намочи хусточку в одекольоні й приклади мені до чола. Тільки обережно, любий, щоб не капнути мені в очі, як минулого разу.
Вона лежала на ліжку в небесно-блакитній вовняній капоті. Обличчя їй було синювато бліде. Шовкову рожеву сукню кинула на стілець, корсет з рожевим шнурком упав додолу. Джіммі обережно поклав їй на лоба мокру хусточку. Дух одекольону закрутив йому в носі, коли він схилився над нею.