— І це щира правда.
Бед стежив, як їхні тіні промайнули повз вікно, згорбившися під дощем.
— Як ваше ім’я?
Бед рвачко повернувся від вікна, злякавшися пронизливого верескливого голосу, що вдарив йому в уха. Він глянув у яскраво сині очі невеличкого жовтоволосого чоловіка з обличчям, як у жаби, з величезним ротом, витрішкуватими очима й стриженим під гребінець цупким, чорним волоссям.
Бед стиснув щелепи. — Моє прізвище Сміс, а що вам?
Маленький чоловік простяг йому квадратову мозолясту долоню.
— Радий зазнайомитися з вами. А я — Метті.
Бед мимохіть і собі простяг руку. Той так стис її, що він аж скривився.
— Метті, а як на прізвище?
— Метті, та й годі… Ляпляндець Метті… Ходім вип'ємо.
— У мене порожньо, — мовив Бед. — Жадного сента.
— У мене є. У мене забагато, візьміть скількись…
Метті засунув руки в кишеню мішкуватої картатої куртки й ткнув Бедові в груди дві жмені зелених кредиток.
— Сховайте ваші гроші… А вип’ю з вами залюбки.
Поки вони дісталися до салуну на розі Пірл Стріт лікті й коліна Бедові промокли, а за шию текли холодні краплі дощу. Коли увійшли всередину, ляпляндець Метті поклав п’ятидолярову кредитку на шинквас.
— Частую всіх. Я дуже щасливий сьогодні.
Бед допався до дармової закуски.
— Не жер цілий вік, — пояснив він, вертаючися до шинквасу, щоб випити. Віскі обпалило йому горло, сушило мокрий одяг. Він відчув себе так, як тоді, коли, ще хлопчиком, ішов грати в бейзбола суботнім надвечір’ям.
— Сип далі, Метті, — вигукнув Бед, ляпнувши маленького чоловіка по широкій спині. — Відтепер ми приятелі з тобою.
— Слухай, хоч ти й не моряк, а взавтра ми подамося разом у море. Що скажеш?
— Звичайно, подамося.
— А тепер ходімо на Бавері Стріт пошукаємо дівчаток. Я плачý.
— Жадна дівчина з Бавері не ніде з тобою, ти, косоокий! — вигукнув рослявий п’яний чоловік з довгими чорними вусами, ставши перед ним, коли вони, коливаючися, виходили в обертові двері.
— Не піде, так таки й не піде? — перепитав ляпляндець, одступаючи. Один із його кулаків, що швидше нагадував молот, злетів угору, вціливши довговусого в нижню щелепу. Той звівся на ноги й поволікся в двері, що зачинилися за ним. З салуну долинули вигуки.
— Хай мене дідько візьме, Метті, хай мене дідько візьме! — загорлав Бед, знову ляпнувши того по спині.
Похитуючися, йшли вони рука в руку вгору Пірл Стріт, під зливним дощем. Бари роззявляли яскраві пащі на ріжках заснованих дощем улиць. Жовтавий блиск свічад, мідяні бильця, позолочені рямці навколо малюнків рожевих голих жінок все розпливалося в склянках віскі, вливалося до перехиленого рота, гарячими струмками цідилося в кров, бульбашками вихоплювалося з очей і вух, краплинами капало з пучок. Дощем облиті будинки стреміли з другого боку, вуличні ліхтарі гойдалися немов смолоскипи, що їх несуть на параду. Бед опинився в кімнаті, повній облич, на колінах йому сиділа дівчина. Ляпляндець Метті стояв, оповивши руками за шию двох інших дівчат і розщіпнув сорочку, показуючи їм татуювання на грудях — голого чоловіка й жінку нататуйованих червоним і зеленим. Вони обіймали одне одного, а величезний водяний полоз міцно обкрутився навколо них. Метті вщипнув собі шкуру пучками. Нататуйовані чоловік і жінка почали рухатись, а обличчя навколо зареготалися…
Фінеас Блекгед одчинив широке вікно контори. Він стояв, дивлячися на гавань, аспідну й слюдяну, дослухався до нерівного гуркоту вуличного руху, до гармидеру голосів, до стукотіння на нових будівлях, до всього цього гамору, що линув з улиць міста, стелячись і кублячися наче дим у поривах лютого нордвесту, що віяв знизу, з Гедсону.
— Гей, Шмідте, принесіть мені полевого бінокля! — гукнув він через плече. — Гляньте!
Він навів скло на череватий білий пароплав з закопченим жовтим димарем, що стояв біля Ґовернорз Айленд.
— Чи це, бува, не Анонда прийшла?
Шмідт був гладкий чоловік. Шкура широкими бганками звисала йому на обличчі. Він тільки раз глянув крізь бінокль.
— Авжеж, це вона.
Зачинив вікно. Гармидер став линути тихше, немов гуркіт далекого буруна.
— Тай швидко ж вони як… За півгодини будуть у доках. Треба вам побігти й упіймати інспектора Мюлліґана. Він улаштував усе. Не випускайте його з перед очей. Старий Матанзас оповістив нам війну і намагається здобути виконавчого листа на нас. Якщо до завтрашнього вечора зостанеться хоч одна ложка марганцю, я наполовину зменшу вам комісійні. Розумієте?