— Алеж він ч-частував мене…
Буфетник засміявся, загрібаючи червоною долонею гроші.
— Певно той черевань все таки вміє заощаджувати.
Клишоногий, бородатий чоловічок у котелку простував улицею Аллен, рябим од соняшних смуг тунелем, завішаним небесно-блакитними, димно-рожевими й гірчично-жовтими стебнованими ковдрами, захаращеним притертими, імберово-хлібного кольору, меблями. Він ішов склавши за спиною холодні руки над фалдами сурдута, прокладаючи собі шлях поміж скриньок та дітей, що бігали навколо. Він кусав губи й то стулював, то розтулював пальці. Не чув ні зойку, ні вбивчого гуркоту повітряної залізниці над головою, ні їлкого, солодкого, густого духу переповнених осель.
Біля пофарбованої в жовте аптеки на розі Каналу він спинився, дивлячись байдуже на зелену оповістку. Там намальоване було чисто виголене, поважне обличчя з високим чолом, лукуватими бровами й пучечком ретельно підстрижених усів. Обличчя людини, що має гроші в банку, сите задоволене обличчя над тугим комірцем та широкою чорною краваткою. Під малюнком канцелярськими літерами було підписано «Кінґ С. Джілет», а над головою гасло «ні точити, ні правити».
Маленький бородань зсунув капелюха з спітнілого чола й довго дививсь у горді своїми долярами очі Кінґа С. Джілета. Тоді, стиснувши кулаки й вирівнявши плечі, увійшов до аптеки.
Його жінка й дочки десь вийшли. Він нагрів собі глек води на ґазовій плитці. Тоді взяв ножиці з припічка й одрізав довгі каштанові пасма бороди. Потім почав дуже ретельно голитися новою блискучою бритвою. Стояв, тремтячи перед плямистим свічадом та водив собі пальцями по гладеньких білих щоках. Уже стриг уса, коли вчув зненацька шарудіння позад себе. Повернув гладеньке, як у Кінґа Джілета обличчя з багатодоляровою посмішкою. У двох маленьких дівчаток мало не повилазили очі з лоба.
— Мамо, та це ж тато! — зойкнула старша. Жінка, немов мішок з білизною впала на крісло-гойдалку й закрила собі хвартухом голову.
— Ой, ой, — стогнала вона, хитаючися назад і вперед.
— В чому річ? Тобі [далі фрагмент фрази втрачено; оригінал: …Dontye like it?’ He walked back and forth…, переклад верстальника: …не подобається? — Він закрокував туди-…] сюди по кімнаті, часом злегка торкаючись свого гладенького підборіддя, а безпечна бритва блищала у нього в руці.
II. Столиця
Були Вавилон і Ніневія: збудовано їх із цегли. Атени були золото-мармурові колони. Рим підтримували широкі кам'яні арки. В Константинополі, немов велетенські свічки, горять мінарети навколо Золотого Рогу… Криця, скло, черепиця, цемент — матеріял, з якого будуватимуть небосяги. Скупчені на вузькому острові будівлі виблискують мільйонами вікон, нагромаджені піраміда на піраміду, немов біла хмара над грозовицею.
Коли двері кімнати зачинилися за ним, Ед Сетчер відчув себе дуже самотнім, повним болючого занепокоєння. Якби Сузі була тут, він розповів би їй про те, які великі гроші збирається заощадити для маленької Еллен, одкладаючи щотижня по десять долярів на книжку, а це дасть п’ятсот двадцять долярів щороку… За десять років він заощадить понад п’ять тисяч без відсотків. А треба ще врахувати й відсотки на відсотки з п’ятиста двадцяти долярів — по чотири відсотки. Схвильовано ходив туди й сюди по вузькій кімнаті. Ґазова лямпа мурчала лагідно, немов кіт. Погляд його спинився на заголовку газети, що лежала долі біля скриньки з угіллям, куди він упустив її, біжучи по візника, щоб одвезти Сузі до лікарні.
МОРТОН ПІДПИСАВ БІЛ, ЯКИЙ ЗРОБИТЬ
НЬЮ-ЙОРК ДРУГОЮ СТОЛИЦЕЮ СВІТУ
Важко дихаючи, поклав газету на стіл. Друга в світі столиця… А тато хотів, щоб я залишивсь у його миршавій крамничці в Онтеорі. Можливо воно так і було б, як би не Сузі… Панове, тепер, коли ви робите мені честь, пропонуючи вступити молодшим компаньйоном до вашої фірми, дозвольте зазнайомити вас з маленькою моєю жіночкою. Я всім завдячую їй.
Він уклонився до каміну й скинув полами сурдута порцелянову голляндку з консолі коло книжкової полиці. Нахилившися, щоб підняти її, клацнув язиком. У блакитної голляндки одбилася голівка. А бідна Сузі так любить свої дрібнички. Ляжу краще спати.
Одчинивши вікно, виглянув униз. Кінець вулиці пробіг поїзд повітряної залізниці, У носі йому кольнуло від угляного диму. Висунувсь із вікна й довго дивився в обидва боки вулиці. Друга столиця світу. В цегляних будинках у тьмяному світлі лямп, у голосах хлопчаків, що бавилися та сварились на приступках будинку по той бік вулиці, у ритмічній, твердій ході полісмена він відчував немов би маршування війська, ходу колісного пароплава, що йде вгору Гедсоном під Палісадами, або виборчий похід, що простує довгими вулицями до високої білої, з колонами, величної будівлі. Столиця!