— C’est chic ça Delmonico… Чому ти не одружишся з нею?
— Вона любить, щоб я упадав коло неї… Я б краще повів торгівлю, ніж вона.
— Ти надто попустливий. З жінками треба бути брутальним, щоб мати від них щось… Примусь її ревнувати.
— Їй, мабуть, не дошкулиш цим.
— Хочеш подивитися листівки? — Конґо витяг з кишені пакуночок загорнений у газетний папір. — Оце Неаполь. Там всі хочуть їхати до Нью-Йорку… А це арабська танцівниця Nom d’une vache вони чудово виконують танець живота…
— Слухай, я знаю, що зроблю, — вигукнув Еміль. Я справді примушу її ревнувати.
— Кого?
— Ернестіну… Мадам Ріґо…
— Справді, пройдися разів зо два Восьмою Авеню вкупі з якоюсь дівчиною, і я ручуся, що вона впаде, немов тонна цегли.
На стільці біля ліжка задзвенів будильник. Еміль зірвавшися з місця, спинив його, став біля вмивальника й почав хлюпати собі водою на обличчя.
— Merde! Мені час іти на роботу.
— А я піду пошукаю Мей.
— Не будь дурнем і не витрачай усіх грошей, — застеріг Еміль, стоячи перед уламком люстра і зі скривленим обличчям застібаючи ґудзики на маніжці чистої сорочки.
— Кажу вам, що це певна справа, — ненастанно повторював чоловік, схиляючи своє обличчя до обличчя Еда Сетчера й б’ючи по столі широкою долонею.
— Може це й так, Вілере, але я стільки бачив, як вони банкротували, що, слово чести, не можу рискувати.
— Слухайте, чоловіче, я заставив жінчин срібний сервіс, свій діямантовий перстень і дитячі речі… Бо це найпевніша справа. Я ні за що й не підбивав би вас на таке, якби ми не приятелювали стільки років, якби не був винний вам грошей і все таке інше. Завтра опівдні матимете двадцять п’ять відсотків на свої гроші… Тоді, якщо схочете придержати їх — братимете участь у грі, а якщо спродасте дві третини, а решту два чи три дні держатимете, то будете в такій самій безпеці, як і… як і скеля Ґібральтара.
— Я знаю, Вілере, це звучить добре…
— До дідька, чоловіче, невже ви все своє життя хочете коптитися у проклятій цій конторі? Подумайте про свою маленьку дочку.
— Це ж я саме про неї й думаю.
— Але, Ед, Ґіббонз і Свейндейк уже почали скуповувати сьогодні перед закриттям біржі по три сенти… Клейн порозумнішав і буде вранці на біржі з першим дзвінком. Всі, купуватимуть, мов божевільні…
— Аж поки ті, хто веде цю брудну справу перемінять курс. Я надто добре знаю все це, Вілере. Скидається на дуже спокусливу пропозицію… Але я немало книг перевірив у тих, хто збанкротував.
Вілер підвівся з місця й кинув недокурок у плювальницю.
— Гаразд, робіть, як хочете, хай йому дідько. Вам, мабуть, дуже до смаку бути в кабалі у Гаккенсака й працювати по дванадцять годин на добу.
— Я переконаний, що, працюючи, зіпнуся нарешті на ноги.
— Яка користь з того, що ви заощадите на старість кілька тих тисяч, якщо вже тоді вам ніщо не даватиме радости? А я, чоловіче, ще кріпкими ногами дійду до своєї мети.
— Що ж, простуйте до неї, Вілере, — промурмотів Сетчер, а Вілер вийшов, гуркнувши дверима контори.
Величезну контору з низкою жовтих столів та друкарських машинок під дашками оповивала темрява й тільки біля столу, за накопиченими на ньому бухгальтерськими книгами, де сидів Сетчер, горіла лямпа. Три вікна в кінці кімнати були не завішані. В них Сетчер бачив стрімкі нагромадження будинків поцятковані огнями й шматок чорнильного неба. Він писав меморандум на довгому аркуші паперу.
«Акційне Т-во Фан-Тан. Імпорт і Експорт», (акт активу та пасиву до 29-го лютого включно). Відділи у Нью-Йорку, Шанхаї, Гонконгу і в сетлментах у Протоках…
Баланс виносить … 345 789,84
Нерухомого майна … 500 087,12
Прибутки та втрати … 399 765,90
— Банда грабіжників — буркнув уголос Сетчер. — Жадного слова правди у всьому. Не віриться, що в них є відділи в Гонконгу, чи де там не було…
Одкинувшися на спинку стільця, глянув у вікно. Будинки почали темнішати. У темряві він міг уже бачити зорю на шматочку неба. — Треба піти пообідати, а то можна вкрай зіпсувати собі шлунок, якщо нерегулярно їсти, так як я. А що, якби я погодився на Вілерову пропозицію. Еллен, чи тобі подобаються ці троянди «Американська красуня»? У них стебло у вісім футів завдовжки. Потім, я хотів би, щоб ти переглянула плян нашої закордонної подорожі, що я надумав одбути, щоб закінчити твою освіту. Еге, воно просто соромно, залишати наше нове гарненьке приміщення, де вікна виходять у Центральний парк… А в місті: Інститут Присяжних Рахівників, Голова Едвард С. Сетчер. Пасма пари потяглися через шматочок неба й заховали зорю. Наважитися рискнути, хіба наважитися? Кінець-кінцем усі — спекулянти й грачі. Рискнути, й вийти з грошима, з повними руками грошей, повними кишенями грошей, з повним банківським рахунком і з повними коморами грошей. Якби ж тільки наважитися рискнути. Як нерозумно марнувати час на такі мрії. Вернімося назад до Імпортного Товариства «Фан-Тан». Пара, злегка обарвлена червонавим одблиском з улиць швидко кублилася на шматочку неба, крутилась і розвіювалася.