— Тобі тепер шістнадцять років, адже так Джіммі?
— Так, сер.
— Ось що… Коли ми продамо все майно твоєї матері, ти матимеш, приблизно, п’ять з половиною тисяч долярів. На щастя, ти розумний хлопець і незабаром підеш до коледжу. Коли ощадно жити, цієї суми вистачить тобі аж поки скінчиш Колюмбійський університет, якщо ти обстоюєш, щоб вступити саме до нього… Особисто я — та й тітка Емілі додержується гадаю так само — волів би бачити тебе в Єльському або Прінстонському університеті. Як на мене, то ти дуже щасливий. У твоєму віці я замітав контору в Фредфіксбургу й одержував п’ятнадцать долярів на місяць. Потім, я хотів сказати ще ось що. Я не бачу, щоб ти почував відповідну повагу до комерційних справ… і… не помічаю ентузіязму, бажання заробити на прожиток, здобути собі забезпечене становище. Ось глянь навколо. Прагнення грошей і ентузіязм зробили цих людей такими, якими вони є. Це саме допомогло й мені здобути собі становище й утворити культурне оточення, в якому й ти тепер живеш… Розумію, що твоє виховання було трошки чудне, що сердешна Лілі не цілком погоджувалася з нами, але оформлення твого життя ще тільки починається. Тепер саме наспів час, щоб закласти підвалини майбутньої твоєї кар’єри… Що я пораджу тобі, так це взяти приклад з Джемза й прокладати собі шлях через нашу фірму. Відтепер обидва ви мої сини… Це, звичайно, важка робота, але, разом з тим, дає дуже добрий початок. І не забувай, що коли людині щастить у Нью-Йорку — їй щастить скрізь.
Джіммі сидить, стежачи, як широкий серйозний рот дядька Джеффа вимовляє слова і навіть не куштує соковитої баранячої котлети.
— Ну, то що ти хочеш робити? — дядько Джефф нахилився через стіл і дивиться на нього булькатими сірими очима.
— Джіммі поперхається шматочками хліба, червоніє, і, нарешті, заікаючись, вимовляє кволо:
— Робитиму те, що ви скажете, дядьку Джеффе.
— То, виходить, цим літом ти працюватимеш місяць у мене в конторі? Спробуєш, як справжні люди здобувають собі на прожиток, зрозумієш, як провадяться справи?
Джіммі киває головою.
— Гаразд, на мою думку, твій рішенець надзвичайно розумний, — гуде дядько Джефф, одкидаючися на спинку стільця так, що світло смугою перебігає по його сталевосірому волоссю. — До речі, що ти хочеш на десерт? За кілька років, Джіммі, коли ти будеш визначним ділком і провадитимеш уже власне діло, — ми будемо згадувати цю розмову. Це початок твоєї кар’єри.
Дівчина біля вішалки посміхається зневажливо під копицею хвилястого білявого волосся, даючи Джіммі з кілочка його капелюх, що видається брудним і пожмаканим поміж череватих котелків і величних панам, що висять на кілках. У шлунку йому все перевертається, коли ліфт спускається вниз. Виходить у залюднений мармуровий передпокій. Не знаючи, де треба йти, стоїть якусь хвилину спиною до стінки, засунувши руки в кишені, дивлячися на людей, що проштовхуються до обертових дверей: повновиді дівчата жують ґуму; довговиді дівчата з гривками, жовтолиці хлопці його віку; молоді ділки, у капелюхах набакир; посланці з спітнілими обличчями, перехресні погляди, гойдливі стегна, червоні роти, що жують сиґари: хоробливі запалі обличчя; пласкі постаті молодих чоловіків і жінок, череваті постаті старших — усі плутаються, штовхаються, течуть двома безкраїми потоками крізь обертові двері на Бродвей і з Бродвею. Цей потік підхопив Джіммі й носить його туди й сюди крізь обертові двері, і вдень і вночі, обертові двері вимелюють з нього роки, немов фарш для ковбас. Зненацька м’язи йому напружилися. Хай дядько Джефф разом з його конторою йде під три чорти! Ці слова так голосно пролунали в ньому, що він аж озирнувся — чи часом хто не почув.
Хай вони йдуть під три чорти! Випростав плечі й пропхався до обертових дверей. Наступив комусь на ногу… Дивіться, куди ступаєте! Опинився на вулиці. Дужий вітер з Бродвею дме йому порохом у вуха і в очі. Повертає вниз до Беттері, а вітер дме вже йому в спину. В огорожі церкви Трійці стенографістки й писарчуки з контор їдять сандвічі поміж надгробків. Біля пристанів товпляться чужинці: ясноволосі норвежці, широковиді шведи; поляки, засмагла, присадкувата людність надбережжя Середземного моря, що тхне часником, гірські слов’яни, три китайці, гурток тубільців-матросів. На невеличкому трикутнику перед митницею Джіммі повертається й довго дивиться в глибоку рану Бродвею, обличчям до лютого вітру. Хай дядько Джефф разом із своєю конторою йде під три чорти.