Сівши на край ліжка, Бед потягся й позіхнув. З усіх кутків кімнати, разом з духом поту, кислого віддиху й мокрого одягу линуло хропіння, неспокійне сонне белькотання і рип ліжок. Далеко в темному кутку горіла самотня електрична лямпа. Бед заплющив очі, а голова йому впала на груди. Ой, якби мені заснути! Як страшенно хочеться заснути! Міцно обхопив руками коліна, щоб вони не тремтіли. Як божевільно хочеться мені заснути!
— Що, товаришу, не спиться? — долинув спокійний шепіт з сумежного тапчана.
— Аніяк.
— Мені теж.
Бед глянув на величезну голову з кучерявим волоссям, що її підперла жилава рука. Голова повернулася до нього.
— Чортова, вошива, смердюча яма, — провадив так само спокійно голос. — І теж… сорок сентів коштує. За ці гроші вони утримують величезного готеля на…
— Ви давно в місті?
— У серпні буде десять років.
— Оце так.
З шерегу ліжок хтось засичав:
— А ну, цитьте там! Це вам не єврейський пікнік.
Бед заговорив тихше. — Аж чудно, що я стільки років мріяв, щоб трапити до міста… Я народивсь і зріс на фармі.
— А чому ви не вернетеся назад?
— Не можу вернутися. — Бедові було холодно, він намагався стримати тремтіння. Загорнувшись аж по підборіддя в ковдру повернувся до сусіди, а той говорив:
— Щовесни я кажу сам собі, що вернуся на село, де зелена травичка, де пасеться череда на вигоні, але не можу. Надто вріс уже в місто.
— А що ви робили тут увесь цей час?
— Не знаю… Здебільшого сидів у Юньйон Сквері, у Медісон Сквері. Бував у Гобокені, в Джойсі, у Флатбуші. А тепер я бродяга з Бавері.
— Присягаюсь, я взавтра подамся звідси. Боюся. Надто багато тут детективів і поліцаїв.
— Ви могли б просити… Але послухайтеся, парубче, моєї поради, вертайтеся назад, на фарму, до ваших стареньких і все буде гаразд.
Зіскочивши з ліжка, Бед схопив за плече сусіду. — Ходімо до світла, я вам щось покажу… Власний голос якось чудно шарудів йому в ухах.
Він попростував уздовж ліжок, що з них лунало хропіння. Бродяга, вайлуватий чоловік з полинялим на сонці кучерявим волоссям на голові й на бороді та з очима, немов забитими молотком під лоба, виліз, зовсім одягнений, з під ковдри й пішов слідом за ним. Біля лямпочки Бед розщіпнув сорочку й спустив її з худих узлуватих плечей. — Гляньте мені на спину.
— Лихо тяжке! — охнув чоловік, провівши брудною рукою з довгими жовтими нігтями по спині Бедовій, густо покарбованій білими й червоними глибокими рубцями. — Я ще зроду такого не бачив!
— Оце ж зробив мені мій старенький. Дванадцять років знущався він з мене, коли хотів. Звичайно, бичував і припікав спину розжареним залізом. Казали, ніби він мій батько, але я знаю, що то брехня. Коли мені було тринадцять років, я втік од нього. Але він упіймав мене й почав катувати. А тепер мені двадцять п’ять.
Вони мовчки вернулися до ліжок і полягали.
Бед лежав горілиць, дивлячись на стелю, підтягши ковдру аж до очей. Скинувши, ненароком, поглядом до дверей, побачив там чоловіка в котелку, з сиґарою в роті. Міцно прикусив губу, надсилу стримуючи крик. Коли глянув туди знов, чоловіка вже не було.
— Слухайте, ви ще не спите? — пошепки спитав він.
Бродяга муркнув щось.
— Я хочу тільки сказати вам… Я розбив йому голову сапою, розчавив, як ви розчавили б гнилюка. Сказав, щоб він дав мені спокій, але він не схотів. Він був жорстокий, богобоязливий чоловік і хотів, щоб усі боялися його. Ми копали землю під картоплю за старим випасом… Я так і покинув його лежати аж до ночі з головою розчавленою, немов трухло. Його закривали кущі, отож і не видно було з шляху. Потім я закопав його, пішов додому й зварив кави у горщику. Він ніколи не дозволяв мені пити каву. Щойно смеркло, подався битим шляхом. Сказав сам собі, що у великому місті, я буду немов голка в скирті соломи. Я знаю, де старий ховав гроші, у нього був їх цілий клунок, завбільшки з вашу голову, але я побоявся взяти більше ніж десять долярів… Ви ще не спите?
Бродяга щось муркнув.
— Ще хлопчатком бувши, я приятелював з дівчинкою старого Сакетта. Ми частенько сиділи вкупі у старому льоднику в Сакеттовому лісі й розмовляли про те, як поїдемо до Нью-Йорку та забагатіємо, а тепер я ось тут і не можу знайти роботи і не можу позбутися страху. Мене ненастанно переслідують шпиги — люди в цинамонових котелках з відзнаками під пальто. Минулого вечора я хотів піти з повією, але вона побачила цей страх у мене в очах і вигнала мене… Вона побачила його…