Зненацька на вулиці зчинилася метушня. Хтось задихано кинув слово «пожежа».
— Де?
Хлопчаків, що сварилися на протилежному ґанку, немов язиком злизало. Сетчер одійшов у глиб кімнати. Було нестерпуче душно. Його поривало вийти на повітря. Треба лягти спати. Знизу линув плюскіт копит і божевільний передзвін пожежної машини. Тільки скинути раз оком. Збіг сходами, держачи капелюха в руці.
— Де пожежа?
— На тому кварталі.
— Жилий будинок.
Горів шостиповерховий будинок з узькими вікнами. Щойно почепили пожежну драбину. То тут, то там курився рудий дим. З вікон нижнього поверху вихоплювалися феєрверком іскри. Три полісмени вимахували палицями, відсуваючи натовп до приступок і ґрат супротивного будинку. Посеред улиці виблискували міддю червона пожежна машина та віз із рукавом. Юрба, мовчки, дивилася на вікна верхніх поверхів, де ворушилися тіні та спалахували вогники. Над будинком вихопився, немов римська свічка, тоненький стовп полум’я.
— Повітряна шахта, — прошепотів якийсь чоловік у вухо Сетчерові. Порив вітру оповив вулицю димом і духом шмалятини. Сетчера занудило. Коли дим розвіявся, він побачив людей, що висіли рухливим ґроном, учепившися руками за край вікна. З другого боку пожежники допомагали жінкам злазити драбиною. Полум’я в середині будинку розжеврювалося дужче. Щось чорне впало з вікна й лежало, лементуючи, на тротуарі. Полісмени осаджували натовп далі. Прибули додаткові пожежні машини.
— Аж п’ять команд викликали, — зауважив чоловік.
— Якої ви думки про це? На двох верхніх поверхах усі немов у пастці. Напевно тут підпал. Якийсь проклятий палій.
На тротуарі під ліхтарем сидів зігнувшись юнак. Юрба ззаду насунула на Сетчера й він стояв над головою юнака.
— Він італієць.
— Його дружина в цьому будинку.
— Фараони не пускають його туди. Жінка його вагітна. А він не знає англійської мови, щоб з'ясувати їм.
Юнак був у блакитних шлейках, зв’язаних на спині мотузкою. Спина йому тремтіла й він часом бурмотів якісь слова, але їх ніхто не розумів.
Сетчер почав видиратись із натовпу. На розі якийсь чоловік дивився в пожежну скриньку. Проходячи повз нього, Сетчер відчув дух гасу від його одежі. Невідомий з посмішкою глянув на Сетчера. У нього були бліді, запалі щоки і яскраві, булькаті очі. Руки й ноги Сетчерові зненацька похололи. Палій. Газети пишуть, що вони завжди тиняються десь поблизу, щоб стежити за пожежею. Наддав ходи і, збігши приступками, замкнув за собою двері. У кімнаті було спокійно і порожньо. Він забув, що Сузі не чекає на нього. Почав роздягатись. Він не міг забути запаху гасу від одежі невідомого.
Містер Перрі збивав ціпком листя лопуха. Аґент по продажу нерухомого майна умовляв його співучим голосом.
— Нічого й казати вам, містере Перрі, що такої нагоди не можна втрачати. Знаєте стару приповістку «щастя тільки один раз стукав в двері юнака»? Запевняю вас, що за півроку ця ділянка подорожчає рівно вдвічі. Не забувайте, що тепер ця околиця належить до Нью-Йорку, другого міста в світі. Ще прийде час і я твердо переконаний, що ми з вами доживемо до цього, коли Східню річку заснують мости, з’єднавши Льонґ-Айленд і Менгеттен разом, а Містечко Королев стане таким же галасливим осередком Нью-Йорку, як тепер майдан Астор.
— Я це розумію, але мені треба чогось зовсім певного. Потім я хочу будуватися. Моя дружина останні роки все слабувала…
— Але що може бути певніше, ніж моя пропозиція? Чи ви розумієте, містер Перрі, що на збиток самому собі, я даю вам найкоштовнішу, найпевнішу ділянку, я пропоную вам не тільки певність, але й спокій, вигоди, розкіш. Ми живемо в таку добу, містере Перрі, коли нас несе, хочемо ми цього чи ні, велетенська хвиля поступу. Через кілька років трапляться великі події. Всі ці винаходи — телефон, електрика, крицеві мости, безкінні екіпажі — вони кудись нас ведуть. Од нас самих залежить чи плентатись у хвості поступу, а чи вести перед. Мені навіть бракує слів, щоб усе висловити…
Длубаючися ціпком поміж сухої трави та лопухів, Перрі натрапив на щось. Нахилившися, підняв трикутній череп з закрученими рогами.
— Але! — промовив він — це мусив бути гарний баран.