«Ніжний твій пуп немов кругла чарка, що в ній не переводиться солодке вино. Живіт твій наче купа пшениці, лілеями обсаджена…»
— О, не треба починати тепер… — вона захихотіла і зсунула ноги.
— Джоджо, зачини двері, — долинув глибокий, спокійний голос дівчини із кімнати.
— О, сердешна, люба, Еляйн, вона хоче спатки… Дуже радий, що зазнайомився з вами, містере Герф.
— Джоджо!
— Зараз, люба.
Дарма, що олив’яна дрімота знемагала його, Джіммі здрігнувся, вчувши цей голос. Мовчки, примушено стояв біля Кассі у брудному темному передпокої. Звідкись линув дух кави й підсмажених сухарів. Позад нього стала Рут.
— Ходімо, Джіммі… А, чи не забула я чого?
— Чи забула, чи ні, а я конаю з голоду. — Взявши Рут за плечі, Джіммі злегенька штовхнув її до дверей. — Уже дві години.
— До побачення, Кассі, люба. Я забіжу до тебе о шостій.
— Гавазд. Вут… Дуже вада, що зазнайомилася з вами, містев Гевф.
Двері зачинилися, перетявши гаркаве щебетання Кассі.
— Алеж Рут, яке чудне збіговисько у вашому приміщенні.
— Ви, Джіммі, бурчите тому, що хочете їсти.
— А скажіть мені Рут, що за один цей Оґлторп? Я зроду-звіку такого не бачив.
— Хіба Оґл теж виліз із свого лігва? — Рут засміялася. Вони вийшли на соняшне світло. — А він не хвалився вам, що походить із давнього роду Оґлторпів у Джорджії?
— А ота вродлива золотоволоса жінка, певно, його дружина?
— Еляйн Оґлторп руда, а не золотоволоса. І вона не так, щоб і вродлива… Ще дитина, а поводиться, немов королева. А все тому, що мала успіх у «Персиковому Цвіті». Такі люди завжди зчиняють галас по-дурному. Кінець-кінцем з неї поганенька актриса.
— Це сором, що вона має такого чоловіка.
— Оґл усе на світі робить для неї. Якби не він, вона й досі була б ще в хорі…
— Красуня і звір.
— Краще дивіться, щоб він не накинув оком на вас.
— Себто?
— Він «такий», Джіммі, він «такий».
Поїзд повітряної залізниці потолочив смуги світла у них над головами. Джіммі бачив, як Рут ворушить устами, але слів не чув.
— Слухайте, — гукнув він, намагаючися перекричати гуркіт, що вже стихав. — Давайте поснобідаємо у Кемпеса, а тоді підемо на прогулянку до Палісадів.
— Та й чудний ви, Джіммі! Що таке «поснобідаємо»?
— Ви будете снідати, а я обідати.
— Оце так! — вона, сміючися взяла його під руку. Срібна її сумка стукала йому об лікоть, коли вони йшли.
— А як Кассі, таємнича Кассандра?
— Ви не повинні глузувати з неї, вона хороша… Якби тільки не держала у себе того жахливого білого пуделя. Він сидить сливе весь час у кімнаті й смердить неймовірно, її кімната поряд з моєю. Потім у неї є коханець… — Рут захихотіла. — Він навіть гірший за пуделя. Вони заручені, й він забирає у Кассі усі гроші, що вона заробляє. Але не кажіть цього нікому.
— Мені нікому й казати.
— А потім ще місис Сондерленд…
— О, я бачив її, як вона йшла до ванної кімнати. Літня жінка у ватній капоті і в рожевому чепці.
— Джіммі, ви примушуєте мене ніяковіти. У неї вставні зуби та… — почала Рут, але гуркіт поїзду повітряної залізниці приглушив її слова. Двері ресторану зачинилися за ними, перетявши клацання коліс на рейках.
Оркестра грала «Коли в Нормандії квітнуть яблуні»… В кімнаті повно було косих, димних пасмуг світла, паперових фестонів і плякатів, що оповіщали: «Щодня свіжі омари.» Покуштуйте наших чудових устриць. Вони сіли під червоним плякатом: «Біфстекси наверху».
— Джіммі, як на вашу думку, чи не буде не морально замовити на сніданок устриць? Але насамперед я хочу кави, кави і кави.
— Я мабуть візьму котлету з цибулею.
— Ой, ні, якщо хочете, звичайно, зостатися в моєму товаристві, містере Герф.
— Гаразд, Рут, кладу цибулю до ваших ніг.
— Це не значить, що я дозволю вам поцілувати мене.
— Що? До Палісадів?
Рут вибухла сміхом.
— «Я ніколи й не просив цього, мадам», — спалахнувши, процитував Джіммі.
Крізь малесенькі дірочки — в крисах солом’яного брилика на обличчя їй цянуло соняшне світло. Йдучи швидко вона дріботіла в узький своїй спідниці. Крізь тоненький китайський шовк, сонце лоскотало їй спину, немов рукою. У важкій спеці вулиць люди у святкових убраннях, солом’яні брилі, парасолі, трамваї, автомобілі, кривуляючи, з гуркотом мчали повз неї, засліплюючи її гострим різким блиском, так немов би вона йшла через купи металевих зрізків.