Пішла вгору сходами. Перед дверима з карткою Сондерленд відчула зненацька болючу якусь огиду. Довго стояла з ключем у руці. Серце їй калатало несамовито. Тоді, рвачко вставила ключа в замок і відімкнула двері.
— Він «такий», Джіммі, він «такий».
Герф і Рут Прінн сиділи, сміючися, над тарілкою з паштетом у далекому кутку галасливого ресторану з низькою стелею.
— Мені здасться, що сюди приходить їсти акторська патолоч усього світу.
— Акторська патолоч усього світу живе у місис Сондерленд.
— Які останні новини з Балканів?
— На Балканах усе гаразд.
Понад чорним солом’яним капелюхом Рут, облямованим червоними маками, Джіммі дивився на столики, що біля них повно було людей, а обличчя зливалися в одну сірозелену пляму. Два льокаї з хоробливими яструбиними лицями проштовхувалися туди, де, немов пила, дзичала розмова. Рут поширеними сміхотливими очима дивилася на Джіммі, кусаючи стеблину петрушки.
— Я почуваю, що сп’яніла, — промурмотіла вона. — Вино кинулося мені в голову. Це жах.
— Ну, то яка подія сталася на 105-й вулиці?
— О, шкода, що ви не бачили. Разюче! Всі чисто повискакували до передпокою, місис Сондерленд прибігла у папільйотках, Кассі плаче, а Тоні Гентер стоїть у дверях своєї кімнати у рожевій піжамі…
— Хто це?
— Один собі юнак… Хоч, вам, Джіммі, я мушу розповісти про Тоні Гентера. Він «такий», Джіммі, він «такий».
Джіммі відчув, що червоніє і схилився над тарілкою. — Ах, ось що, — стримано мовив він.
— Вам ніяково, Джіммі! Адже ніяково?
— Зовсім ні. Ну, розповідайте. Розворушуйте це багно.
— Ой, Джіммі, який ви недоторка… Ну, то Кассі плаче, а маленький цуцик гавкотить, а невидима Костелло верещить, що треба покликати поліцію і падає непритомна на руки невідомому чоловікові у фракові. Джоджо розмахує револьвером, маленьким, ніклевим, можливо, трахкалкою, хіба я знаю? Єдиний, хто не втратив глузду, це була Еляйн Оґлторп… Знаєте, ота тіціянівська красуня, що так вплинула на дитячу вашу уяву.
— Слово чести, Рут, на дитячу мою уяву вона не справила найменшого вражіння.
— Ну, то кінець-кінцем Оґлові надокучило це й він загорлав щосили: «Обеззбройте мене, а то я застрелю цю жінку!» а Тоні Гентер узяв у нього револьвера й поніс до своєї кімнати. Тоді Еляйн Оґлторп уклонилася, неначе на кону, сказала всім на добраніч і пішла до своєї кімнати, спокійна, немов скеля. Уявляєте? — Рут, зненацька, знизила голос. — Але всі в ресторані слухають нас. І справді, на мою думку все це гидко. Але найгіршого я ще не сказала. Коли Оґл, постукавши разів зо два до своєї кімнати не одержав одповіді, він наблизився до Тоні і, ворочаючи очима, ніби Форбз Робертсон у Гамлеті, оповив того рукою і спитав, чи зможе людина з розбитим серцем знайти на ніч притулок у нього в кімнаті… Слово чести, тоді навіть і я зніяковіла.
— А хіба Оґлторп теж «такий»?
Рут кілька разів хитнула головою.
— Тоді навіщо вона одружилася з ним?
— Ну, ця жінка одружилась би і з бричкою, якби могла мати з цього користь.
— Слово чести, Рут, я вважаю, що ви неправдиво висвітлили всю цю справу.
— Джіммі, ви надто недосвідчені. Але дозвольте мені скінчити трагічне моє оповідання… Коли ті обидва пішли до кімнати й замкнули за собою двері, в передпокої счинився такий гармидер, що важко навіть уявити собі. А тут, звичайно, Кассі, додала своїх п’ять до загального хвилювання, продемонструвавши перед нами напад гістерії. Коли я вернулася з ванної, бо бігла туди по амоніяк для неї, уже розпочалося засідання суду.
Було надзвичайно ефектно. Міс Костелло вимагала, щоб Оґлторпів викинули з приміщення ще до світанку і загрожувала, що, коли цього не зроблять, виїде вона, місис Сондерленд стогнала, що за тридцять років її роботи в театрі вона ще ніколи не бачила такого, а невідомий у фракові — виявилося, що це Бенджамен Арден (він виконує головні ролі у Генісекла Джіма) — проголосив, що такі люди, як Тоні Гентер повинні сидіти у в’язниці. Коли я пішла спати, вони все ще розмовляли. Тепер ви розумієте, чому я заспала і примусила вас, сердешна дитино, чекати на мене цілу годину в аптеці?