— А чому б не податися до Коні Айленду? Я ще ніколи не була там.
— Там надто проста публіка… Але поїхати можна. Поїдьмо. Я покличу телефоном автомобіль.
Еллен сиділа сама, дивлячись у чашку. Взяла ложечкою грудочку цукру, намочила її в каві і, вкинувши до рота, почала поволі хрумати, розтираючи язиком на піднебінні крихти цукру. Оркестра грала танґо.
Промінь сонця, прорвавшися крізь зачинені жалюзі до контори, прорізав сиґарний дим яскравою скісною смугою, що скидалася на муаровий шовк.
— Дуже легко, — мовив Болдвін, цідячи слова. — Ґесе, ми зробимо це дуже легко. — Ґес Мак-Нійл, червоновидий, з волячою шиєю і з грубеньким ланцюжком на камізельці, сидів у кріслі, мовчки притакуючи та смокчучи сиґару. — При такому стані жаден суд не підтримає цього позову… позову, що я вважаю його просто за політику з боку судді Коннора, але тут є певні моменти…
— Ви це казали… Слухайте, Джордже, я хочу скласти брудну цю справу на вас. Ви витягли мене з того паскудства в Східніх Нью-Йоркських доках і, гадаю, витягнете й тут.
— Алеж, Ґесе, у цій справі ви цілком тримались у межах закону. Якби цього не було, я не взявся б до неї, навіть за для такого давнього приятеля, як ви.
— Ви знаєте мене, Джордже… Я ніколи не кидав когось у лиху годину і сподіваюся, що й мене ніхто не кине. — Ґес важко підвівся й почав, шкутильгаючи, ходити по конторі, спираючися на палицю з золотою бурулькою. — Коннор сучий син! І, слово чести, ви, певно, не поймете віри, що він був цілком чесною людиною, поки не потрапив до Албані.
— Я обстоюватиму в цій справі те, що вашу поведінку весь час висвітлювано неправдиво. Коннор скористався з свого становища судді задля політичної мети.
— Мені страшенно хотілось би перемогти Коннора. А я вважав його за свою людину. Та він і був нашим, поки не вибився вгору та не злигався з вошивими тими республіканцями. В Албані чимало порядних людей звелося на нівець.
Болдвін одійшов од плаского столу з червоного дерева, де він сидів біля стопки паперів, і поклав руку на плече Ґесові.
— Не втрачайте сну через це.
— Я почував би себе добре, якби не Інтерборовські папери.
— Які папери? Хто бачив ті папери? Ану, покличмо того хлопця, Джо… І, така справа, Ґесе, заради всього святого держіть язика за зубами… Якщо який з репортерів, чи там хто інший, почне питати вас — розповідайте про свою подорож до Бермуди… Ми матимемо розголос тоді, коли він нам буде потрібний. А тепер повинні якось одкараскатися від газет, бо інакше всі реформісти наступатимуть нам на п’яти.
— А хіба у вас нема приятелів поміж них? Ви могли б поладнати з ними.
— Ґесе, я адвокат, а не політик… До таких справ просто не хочу встрявати. Вони не цікавлять мене.
Болдвін ударив у стоячий дзвоник на столі. Увійшла смуглява молода жінка. У неї були важкі, похмурі, чорні очі й чорне, як дьоготь, волосся.
— Як ся маєте, містере Мак-Нійл?
— Алеж у вас чудовий вигляд, міс Левицька.
— Емілі, скажіть тому юнакові, що чекає на містера Мак-Нійла, щоб він ішов сюди.
Держачи у руці капелюха та човгаючи трохи ногами, увійшов Джо О’Кіф.
— Здорові були сер!
— Слухайте, Джо, що сказав Мак-Карзі?
— Домовласники й підрядники хочуть оповістити льокавт з понеділка.
— А як ваша спілка?
— У нас багато грошей. Ми будемо змагатися.
Болдвін сів на край столу. — Хотілось би мені знати, як ставиться до цього мер Мітчел.
— Ця банда реформістів, як і завжди, товче воду в ступі, — мовив Ґес, люто кусаючи кінчик сиґари. — Коли оголосять рішенець?