— Коли тільки не закриють біржі… поки станеться крах, то буде добра нагода… Добра нагода, не забувайте цього. Паніка — слушний час для людини з головою, щоб заробити грошей.
— Уже кілька великих підприємств зазнало краху, а це тільки перший подув хуртовини…
— Щастя один раз стукає в двері юнака… Ось слухайте-но, коли банкротує велика маклерська фірма, чесні люди повинні дякувати своїй долі… Алеж ви не вмістите все те, що я вам кажу, до газети, ні? Хоч ви, здається, хороший хлопець… А то ваші репортери пишуть, часом, таке, чого людина й на думці не мала. Жадному з вас не можна вірити. А проте я скажу вам, що льокавт дуже корисний підрядникам. Адже за війни ніхто не стане будуватися.
— Війна триватиме не більш як два тижні, і я не розумію, чому вона повинна впливати на наші справи.
— Вона вплине на справи цілого світу… Галло, Джо, що, у дідька, вам треба?
— Я хочу поговорити з вами, сер, кілька хвилин наодинці. Важливі новини…
Бар, поступово, порожнішав. Джіммі Герф усе ще стояв під стінкою.
— Ви ніколи не впиваєтеся, містере Ерф. — Конґо Джек сів до шинквасу, щоб випити чашку кави.
— Мені більше до смаку спостерігати, як упиваються інші.
— Це дуже добре. Нема рації витрачати силу грошей, щоб потім, другого дня, боліла голова.
— Воно власникові бара ніби не личить говорити таке.
— Я кажу те, що думаю.
— Слухайте я часто хочу спитати вас… якщо ви схочете розповісти… як ви здобули таке чудне ім’я — Конґо Джек?
Конґо засміявся грудним сміхом. — Не знаю… Коли я вперше пустився в море, мене прозвали Конґо за кучеряве волосся та за те, що я чорний, немов негр. А коли я дістався до Америки й працював на американському пароплаві, один чоловік спитав мене: «як ти себе почуваєш, Конґо?», а я відповів: «Джек». Відтоді мене стали звати Конґо Джек.
— Виходить, це прізвище. А чому ви не зосталися моряком?
— Надто тяжке життя… І, скажу вам, містере Ерф, що мені страшенно не щастить. Найперші мої спогади такі, що якийсь чоловік, не батько мені, тяжко б’є мене щодня. А потім я втік і працював на вітрильниках, що ходили з Бордо. Ви знаєте Бордо?
— Здасться, був там у дитинстві.
— Напевно. Ви все це розумієте, містере Ерф. Хоч, така людина, як ви, з такою освітою, не знає справжнього життя. Мені саме минав сімнадцятий рік, коли я прибув до Нью-Йорку… теж не на добре. Був надто легковажний і все колобродив. Потім найнявся на корабель і де тільки не бував. У Шанхаї я навчився розмовляти американською мовою й працювати в барі. Вернувшися до Фріско, одружився. А тепер хочу стати американцем. Але мені знову не щастить. Поки ще не брав шлюбу, цілий рік жив із своєю дівчиною, і життя наше було немов горох солодке, а відколи взяли шлюб, зникло наше щастя. Вона почала глузувати з мене, дражнити французиком, бо я не вмів розмовляти добре по американському, й стала виганяти з дому. Ну, а я сказав, щоб вона сама йшла під три чорти. Чудне людське життя.
почав він співати низьким баритоном.
Хтось потяг за рукав Джіммі. Він озирнувся. — Еллі, в чому справа?
— Тут зо мною один божевільний. Ви мусите допомогти мені відкараскатися від нього.
— Це Конґо Джек… Зазнайомтеся з ним, Еллі, він хороший чоловік… Це une tres grande artiste, Конґо.
— Може леді вип’є трохи ганусівки?
— Випийте з нами, Еллі. Тут дуже затишно, відколи всі пішли.
— Ні, дякую, я хочу додому.
— Алеж ще дуже рано.
— Гаразд. Але тоді треба впоратись якось із моїм божевільним… Слухайте, Герфе, ви бачили Стена сьогодні?
— Ні, не бачив.
— Він не прийшов, а я чекала на нього.
— Я хотів би, щоб ви відтягли його трохи від пиятики, Еллі. Це вже починає непокоїти мене.
— Хіба я йому вихователька?
— Я знаю. Але ви розумієте, що я маю на мислі…
— Ну, а якої думки ваш приятель про війну?
— Я не воюватиму… У робітника немає батьківщини. І я збираюся стати американським громадянином… Був уже колись у фльоті, але… — він ударив себе в груди, а в горлі йому заклекотів сміх. Моі, je suis anarchiste, vous comprenez monsieur?
— Алеж тоді ви не зможете стати американським громадянином.