— Заради всього святого, Сузі, як тобі не соромно таке говорити? — оповивши її рукою, він сів поруч з нею на ліжко.
Тихенько плачучи, вона схилила голову йому на плече. Еллен спинилась, уставившися на них круглими сірими очима. Тоді знов почала стрибати наспівуючи сама собі:
— Еллі хоче стати хлопчиком, Еллі хоче стати хлопчиком.
Великими кроками, трохи шкандибаючи від пухирів на ногах, Бед чвалав Бродвеєм. Минав пустирі, де виблискували поміж трави, бур’яну та кущів порожні бляшанки; минав реклямні щити й вивіски, халупи й порожні куріні; минав рівчаки з наверганими купами роздушених колесами покидьків, де висипáли з бендюгів попіл та жужелицю; минав горби, з сірим камінням, де парові свердла безупинно гризли землю; розкопані ями, звідки повні каміння й глини вози виїздили дощаним помостом на шлях, аж поки не вийшов на новий тротуар попід низкою жовтих цегляних будинків і попростував ним, заглядаючи у вікна бакалійних крамниць, китайських пралень, ресторанів, крамниць овочів та квітів, кравецьких майстерень і цукерень. Проходячи під риштованням нового будинку зустрівся очима з старим чоловіком, що сидів край тротуару, заправляючи гасові лямпи. Бед спинився біля нього, підтягнув штани й прокашлявся.
— Скажіть, містере, ви не знаєте часом якогось доброго місця, де б людина могла знайти роботу?
— Роботи не шукають у добрих місцях, парубче… Бо робота є просто робота… Мені за місяць і чотири дні буде шістдесят п’ять років, а працюю я з п’яти і за весь цей час ще не бачив доброї роботи.
— Мені всяка буде добра.
— Маєте професійну картку?
— Нічого не маю.
— Без професійної картки не знайдете будівельної роботи, — промовив старий. Погладивши сиву щотину на підборідді, він знову схилився над лямпами. Бед стояв, утупивши погляд у запорошені дошки риштовання поки не зустрівся очима з чоловіком у кепці, що дивився на нього із вікна будки. Тяжко волочучи ноги, знову пішов. Якби я міг дістатися куди слід…
На другому ріжку збирався натовп навколо високого білого автомобіля. Позад його стелилися пасма ґазу. Полісмен держав під пахви маленького хлопця. Червоновидий, з білими моржовими бурцями, чоловік в автомобілі сердито говорив:
— Кажу вам, що він кинув камінь… Такі витівки час уже спинити. А захищати вуличних шибеників полісменові…
Жінка, з волоссям туго зв’язаним в узол на маківці вигукувала, загрожуючи кулаком людині в автомобілі.
— Полісмене, він трохи не переїхав мене, трохи не переїхав!
Бед спинився біля молодого різника у хвартусі та спортсменській кепці набакир.
— У чому справа?
— А біс його знає… Певно якийсь трапунок з автомобілем. Хіба ви не читаєте газет? Яке мають право оці роззолочені автомобілі ганяти по місту, збиваючи з ніг жінок та дітей?
— А хіба вони це роблять?
— Звичайно.
— Слухайте… чи не скажете ви мені, де знайти роботу?
Різник засміявся, відкинувши назад голову.
— А я гадав що ви прохаєте милостині. Видко, що не тутешній… Я скажу вам, що зробити. Ідіть простісінько Бродвеєм поки не дістанетеся до міської ратуші…
— Це ніби центр?
— Він самісінький… А тоді йдіть угору сходами й спитайте мера… Скажете йому, що чули ніби в раді алдерменів[2] є вільні місця…
— Чорт лисий там є, — буркнув Бед, похапцем відходячи.
— Сип, хлопці. Сип, сучі діти!
— Ну, ходи, Слетсе!
— Хожу з семи! — Слетс викинув кості, а тоді клацнув спітнілими пучками. — От чорт!
— Та й костиря з тебе, Слетсе!
Брудні руки докинули кожна по п’ятисентовику до купки грошей в середині кола, утвореного латаними коліньми. П’ятеро хлопців сиділи навпочепки під ліхтарем на Південній вулиці.
— Ходи, ходи, тютя! Чекаємо на тебе. Гей, не спіть, байстрючата, ворушіть!
— Хлопці, плітуй! За ріжком Бецман Леонард із своєю шпаною!
— Я йому тельбухи випущу!
Четверо з них уже бігли, зігнувшися, понад берегом і, не оглядаючися назад, розсипалися хто куди. Найменший хлопець з обличчям без підборіддя, що нагадувало дзьоб, стояв спокійно, збираючи гроші з кону. Тоді побіг попід стіною й заховавсь у суточках поміж двох будинків. Приклякши за димарем, чекав. У суточки долинули розрізнені голоси, а потім віддалилися вниз улицею. Малий лічив гроші. — Так, п’ятдесят сентів… Я скажу їм, що це Бецман Леонард стирив усе. Кишені йому були у дірках, отож він зав’язав гроші в полу сорочки.